Подружжя Івана та Мирослави Перетятко працюють в «МХП-Урожай». Обоє прийшли на підприємство за дуальною освітою. Нині кажуть, що вже не уявлять свого життя без агро та планують й надалі розвиватися в цій сфері.
Мирослава обіймає посаду молодшої агрономки у ВП Рижанівка з початку квітня цього року, а Іван працює в «Урожаї» вже майже два роки.
— Оскільки я вже мав досвід роботи, через 2 місяці мене взяли на посаду польового агронома у ВП Миронівка. Там я пропрацював до червня, після чого мені запропонували посаду агронома з моніторингу. Ним я працюю і нині. У моєму підпорядкуванні перебуває три виробничі підрозділи: «Рижанівка», «Катеринопіль» та «Моринці», також, за потреби, я підмінюю колег по інших підприємствах. За допомогою дрона я проводжу огляд полів: дивлюся на загальний стан рослин, наявність шкідників, хвороб, якихось природних пошкоджень, рівномірність розвитку або вплив людського фактора, наприклад, виникнення пожеж, — розповідає Іван.
Мирослава нині поєднує роботу та навчання на магістратурі.
— Моя робота на підприємстві полягає в тому, щоб допомагати агроному та багато вчитися. Взагалі ця посада створена для того, щоб люди, які прийшли в агро, могли ознайомитися з усіма нюансами, адже агрономія — широка спеціальність. Тому поки що я багато вчуся, допомагаю, виконую дрібну роботу. Через це проходять всі агрономи. Роботу з навчанням поєднувати вдається. Поки що я застала одну сесію в університеті. Мене тоді без питань відпустили з роботи. А взагалі через те, що я на дуальній освіті — університет не вимагав від мене здачі всіх практичних робіт, — каже дівчина.
«Разом були в університеті, а нині — й на роботі»
Познайомилися Іван та Мирослава в Національному університеті біоресурсів і природокористування України в Києві. Обоє вчилися на спеціальності «Захист та карантин рослин». А в серпні цього року вони відсвяткували другу річницю шлюбу.
— Ми одного року вступу, але Іван прийшов після коледжу, а я — після школи. Ми з першого курсу разом вчилися, обоє старости. Тепер і працюємо разом, — говорить Мирослава.
З вибором професії Мирослава не вагалася — агрономію обрала без варіантів.
— У мене були передумови до вступу на агрономічну спеціальність. Навіть не вибирала серед інших варіантів. У мого дідуся є своє фермерське господарство, ще з дитинства я відвідувала різні агровиставки, бачила трактори тощо. Тому куди вступати на навчання я обирала не довго.
Іван обрав шлях агрономії ще в 9 класі та вступив до коледжу, потім продовжив освоювати спеціальність в університеті.
Нині на роботі подружжя працює на різних напрямах, проте бачаться доволі часто. Кажуть, що агрономія для них уже як стиль життя.
— У мене робота, можна сказати, роз’їзна. Але декілька разів на місяць я відвідую господарство, де працює Мирослава, — каже Іван.
— Агро — це вже як стиль життя. В нас «ТікТоки» про агрономію, вдома говоримо теж про неї. Із чоловіком вихідні не збігаються, тому, наприклад, коли я вільна — часто їжджу з ним на роботу, коли Іван — він приїздить до мене, — додає Мирослава.
На роботі Іван та Мирослава допомагають один одному та підказують в ситуаціях, де є більш компетентними.
«Навчання та практичний досвід між собою відрізняються»
Подружжя розповідає, що навчання в університеті та робота на практиці між собою відрізняються.
— Зрозуміло, що теоретична підготовка потрібна, без цього нікуди. Але, приміром, технічне оснащення відрізняється від того, яке на роботі. Ми в університеті вивчаємо ще застаріле. Також за весь час ми нічого не вчили про ріпак через те, що цій культурі відносно небагато років у нас в Україні, а підручники, за якими ми вчимося, зазвичай 2000-х років. А тоді ріпак у нас майже не сіяли і про нього майже не було української літератури, — розповідає Мирослава.
Питання, чи не важко дівчині працювати на так званій «чоловічій» роботі, певно, найпоширеніше, яке Мирослава чує останнім часом.
— Сама посада не передбачає ніякої роботи, яку не можуть виконати жінки. Так, професія складна. Буває холодно, дощ, спека, довго не буваєш вдома. Але що мені, наприклад, терпіти спеку, що чоловіку – справляємося однаково. Але загалом про особливу складність я б не говорила, — каже Мирослава. – До слова за ці крайні три роки ми з чоловіком звикли нічого не планувати. Але, наприклад, коли в нас ідуть дощі, ми вже знаємо, що матимемо більше вільного часу. До цього просто звикаєш.
Іван же говорить, що йому наразі працювати стало легше.
— Мені, як і решті агрономів, дали більше свободи, автомобіль новий, у нас комфортні умови праці. Мені зараз працювати – одне задоволення.
Проте викликом для всіх агрономів в Україні нині є повномасштабна війна. Під час повітряних тривог Іван, наприклад, не може підіймати в небо дрон, з яким працює. Мирослава додає, що й техніка, яка працює на полі, також припиняє роботу.
— У нас точне землеробство. Супутник повністю створює карту, по якій їде трактор, а коли триває повітряна тривога — нічого не працює. Але ми призвичаїлися і до таких умов.
«Усі умови створені, головне — мати бажання потрапити сюди»
Працювати в компанії МХП Мирославі та Івану подобається. Кажуть, тут вистачає сучасної техніки та умов для особистого розвитку.
— Зараз у МХП проходять навчання в «MHP Agro School». Нещодавно я на два тижні їздила до Ладижина у Вінницькій області. Там проводили лекції, давали практичні поради, ми обмінювалися досвідом. Усе виключно те, що стосується нашої роботи, без зайвого. Нам дали завдання, які ми маємо виконувати на виробництві, а в кінці листопада ми маємо приїхати ще на тиждень для підбиття підсумків, — розповідає Мирослава.
Подружжя радить молоді пробувати дуальну освіту та йти працювати за спеціальністю.
— Мене взяли на роботу з базовими знаннями, взагалі без досвіду. Тим більше ми — студенти дистанційного навчання, це ще гірше, — сміється Мирослава. — А тепер в нас є можливість працювати, отримувати заробітну плату. Стажерам, які не місцеві, навіть оплачують проживання, на роботі передбачене харчування. Усі умови створені, головне — мати бажання працювати, розвиватися і зарекомендувати себе. Якщо ти хочеш — то можливості є.
Саме для того, щоб набратися досвіду й створені програми дуальної освіти та стажування, додає Іван.
— Молоді люди без досвіду, а лише зі знаннями з університету можуть прийти на виробництво й отримати практику, знання та навички. І за приблизно пів року, якщо ти себе зарекомендуєш, тобі запропонують повну ставку.
«У майбутньому агрономія в Україні лише розвиватиметься»
Найбільше на нинішніх посадах й Івану, й Мирославі подобається робота на природі.
— Оскільки я працюю з дроном — іноді відкриваються просто неймовірні краєвиди. Мені дуже подобається моя робота. Можу спостерігати за дикими тваринами, хоч і на відстані. Візуальна частина у мене просто неймовірна, — ділиться Іван.
Мирослава навіть набила собі тату з різними польовими квітами.
— Одразу видно, що я захоплююся природою, — розповідає дівчина. — Також в своїй роботі я люблю спілкуватися з людьми. Та й просто дивитися, як все росте, адже ти бачиш розвиток від насінини до цілого врожаю.
Подружжя планує й надалі розвиватися в агросфері.
— Мені дуже подобається МХП як компанія. Ми з одногрупниками спілкуємося, тому знаємо, де і які умови праці. З тих агрокомпаній, які є в Україні, МХП, конкретно для мене, найкомфортніше. Це багато в чому проявляється: той самий соціальний пакет, умови праці, заробітна плата, тому сподіваюся розвиватися саме тут, — каже Мирослава.
Також Мирослава й Іван впевнені, що агрономія в майбутньому в Україні буде лише удосконалюватися та диджиталізуватися.
— Агросферу в нашій країні надалі я бачу більш оптимізованою. У нас дуже зміщуються кліматичні пояси, це добре видно цього року, тому потрібно вже зараз змінювати підхід до обробітку ґрунту, відходити від перевертання. Має бути осучаснення, введення точного землеробства не лише у великих агрокомпаніях, а й у менших господарствах, адже воно допомагає оптимізувати бюджет, — переконаний Іван.
Мирослава додає, що ширшого використання матиме й роботизація.
— Я думаю, що якби не війна, у нас уже були б хоч експерименти над самохідними тракторами без водія. Уже в світі є техніка, якою можна керувати через застосунок на телефоні, існують технології, за якими датчики розпізнають бур’яни і культуру, та обприскують або хімією, або лазером. Колись це буде досить широко поширено і в нас, адже будь-яка новітня технологія колись була недоцільною, але потім її вводили і вона показувала свої результати. Я впевнена, що так і буде.
