06 грудня 2024, 17:07
Почесне найменування «імені отамана Лютого-Лютенка» присвоєно 118 окремій бригаді тероборони.
«З метою відновлення історичних традицій національного війська, зважаючи на зразкове виконання покладених завдань особовим складом 118 окремої бригади територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних Сил України постановляю:
Присвоїти 118 окремій бригаді територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних Сил України почесне найменування «імені отамана Лютого-Лютенка» та надалі іменувати її – 118 окрема бригада територіальної оборони імені отамана Лютого-Лютенка Сил територіальної оборони Збройних Сил України», – зазначено в Указі Президента України.
Як повідомляють у 118-й окремій бригаді ТрО, основним критерієм для присвоєння такого почесного найменування бригаді черкаських тероборонівців є те, що постать військового та громадського діяча, сотника армії УНР, повстанського отамана Холодного Яру Івана Лютого-Лютенка тісно повʼязана з військово-політичною історією Черкащини. Учасник Першої світової війни. В часі Української революції та Визвольних змагань — кадровий військовий Дієвої Армії УНР (до літа 1919 року), а потім — командир загону «Вільного козацтва» (фактичного прообразу територіальної оборони) у Звенигородці і один з чільних отаманів військового керівництва Холодного Яру у 1919-1922рр. Повстанське псевдо — «Гонта», яке підкреслює тяглість традиції Українського Спротиву і може бути взірцем для воїнів вже XXI століття.
У складі Дієвої Армії відзначився у переможних боях Першого зимового походу (зокрема, на території Черкащини). У боротьбі проти московських окупантів був одним з найефективніших холодноярських отаманів — за деякими даними, навіть обирався на якийсь час Головним отаманом Холодного Яру.
Хто ж такий отаман Лютий-Лютенко? Про це детально розповідає Інститут історії України Національної академії наук.
Лютий-Лютенко Іван Макарович (псевдо Іван Гонта), народився 24 червня 1897 року у Капустянському лісництво біля с. Товмач Звенигородського повіту в сім’ї лісника. Український військовий та громадський діяч, підприємець, меценат; старшина Запорізької дивізії, повстанський отаман Холодного Яру (1919 — 1922), сотник Армії УНР.
З початком Першої світової війни служив y 8-мy гренадерському полку. Був направлений на навчання для отримання офіцерського звання, закінчив школу прапорщиків.1916 року приїхав до Києва, звідти — до штабу 2-ї дивізії в м. Ромни, урешті-решт був призначений помічником командира 12-ї роти 290-го полку, який дислокувався в Черкасах.
191-го, після революційних владних змін на території Російської імперії, 290-й полк підтримав Українську Центральну Раду і брав участь у військових діях проти більшовиків. Неподалік станції Гребінка Іван Лютий-Лютенко був поранений, однак невдовзі повернувся в стрій, брав участь у бою біля станції Бобринська (нині станція ім. Т.Шевченка).
За часів Директорії Української Народної Республіки призначений командиром 25-го Черкаського окремого куреня Армії Української Народної Республіки (дислокувався в м. Сміла).
Служив у Запорізькому корпусі Армії УНР. Захворів на тиф, лікувався в Умані. По встановленні в Умані радянської влади повернувся до рідного села, організував там місцеву самооборону для захисту від мародерів.
Одружився. Запроваджені більшовиками каральні операції проти селян змусили його приєднатися до загону отамана Семена Гризла й очолити повстанську боротьбу в районі урочища Холодний Яр. Узяв прізвисько Гонта.
Співпрацював з отаманами Яблочком, Іларіоном Загороднім, Семеном Заболотним, Пилипом Хмарою, Чортом (Мелешком) та іншими отаманами Холодного Яру та Чорного Лісу… Не раз організовував наскоки на регулярні частини Червоної армії, здійснив рейд на Херсонщину, мав звʼязки з Державним центром УНР на еміграції. За деякими джерелами, наприкінці 1920-го був обраний Головним отаманом Холодного Яру.
3 припиненням на українських землях відкритого військового опору радянській владі, а також оголошенням радянською владою амністії повстанцям емігрував у березні 1923 до Польщі. Деякий час утримувався під вартою в Перемишлі (нині м. Пшемисль, Польща), був у таборі для інтернованих у Каліші. За сприяння колишніх знайомих, в с. Іванцевичі на Поліссі заснував Український еміграційний комітет, опікувався діяльністю місцевого українського хору, театру, школи. Займався комерцією. Став директором Кооперативного союзу в м. Холм (нині м. Хелм, Польща).
Під час окупації Польщі гітлерівською Німеччиною допомагав звільненню військовополонених українців Червоної армії з німецьких концтаборів. 4 червня 1942 року був заарештований гестапо і пів року утримувався в тюрмі у Любліні. Був звільнений на прохання української громади м. Холм, яке підтримав архієрей Іларіон (Огієнко).
Напередодні вступу до м. Холм військ Червоної армії організував відправку українців до Словаччини.
Потому жив у м. Мюнхен (Німеччина). 1947 року був обраний головою Парафіяльної ради УАПЦ Святої Покрови, фінансував проведення Собору УАПЦ. 1951 року з родиною (з новою сімʼєю та сином від першого одруження) виїхав до Марокко. Оселився в Рабаті (столиця Марокко). Став одним з організаторів проведення в Марокко днів памʼяті Симона Петлюри.
1956-го з родиною переїхав до США. Оселилися в Нью-Йорку, заснував там власну комерційну фірму. Брав участь у церковних і громадсько-політичних організаціях, матеріально підтримував українські громадські інституції та Українську автокефальну православну церкву. 1986 року написав книгу спогадів «Вогонь з Холодного Яру». Окрім опису боротьби українських повстанців за незалежність 1917 — 1922, виклав у ній також свої пізніші спостереження на тему українського патріотизму.
Популяризація українського військового минулого через приклад повстанського отамана Холодного Яру Івана Лютого-Лютенка є гарним підгрунтям для демонстрації величі українського духу та здатності перемагати ворога у боротьбі за власні ідеали. Він з честю пройшов через усі нелегкі випробування. Здається, Доля і Бог оберігали отамана Лютого-Лютенка усе його життя. Він зумів уникнути смерті в бою. Не піддався на московсько-більшовицькі хитрощі засідок і фальшивих «нарад отаманів». Був одним з небагатьох отаманів, що вдало перетнули кордон й емігрували після поразки Визвольних змагань. Уникнув поліцейських репресій на еміграції в Польщі, хоча й не приховував того, що є українським націоналістом – створив тут українські хор, театр і школу. Під час Другоїт світової війни хитрощами визволяв українців з гітлерівських концтаборів, був схоплений гестапо та зумів звільнитися. Вижив на еміграції у спекотній як кліматично, так і політично африканській державі Марокко. Займався бізнесом і фінансував безліч українських заходів на еміграції у США і пішов у інший світ тільки навесні 1989 року, за три місяці до свого 92-річчя. Славетний отаман, який достойно пройшов горнило «Вогню Ходоного Яру» навіки спочив у тихому містечку Саут-Баунд-Брук американського штату Нью-Джерсі…
Присвоєння Черкаській бригаді почесного найменування імені отамана Лютого-Лютенка сприяє національно — патріотичному налаштуванню, усвідомленню наскрізності та тяглості геройства українського народу у боротьбі за волю та власну державу. Ототожнення себе з лицарем духу, успішним військовим, який заслужив славу та повагу як у себе на батьківщині, так і серед широкого загалу українців за кордоном — отамана Лютого-Лютенка, додасть кожному з військовослужбовців бригади наснаги та жаги до звершень у захисті країни.
