Мікрорайон міста Черкаси Казбет. Територія між вулицями Пушкіна та Степана Бандери здавна мала таку назву. Топонім «Казбет» має декілька варіантів походження, один із яких стверджує, що раніше тут жили вихідці з Кавказу. Старожилам району подобається трактування походження від назви «козацька біднота». Тут мешкали бурлаки, втікачі, сірома. Населення жило переважно з рибальства, з ремесл найпоширенішими були стельмаство, бондарство, човнярство. Як пише краєзнавець Борис Юхно, «довго єдиними підприємствами залишалися салотопний завод та оцтова фабрика Шейкмана. У 1913 році на вулиці Кавказькій було збудовано пожежну частину з вежею». Жителі мікрорайону добре пам’ятають великий місцевий ринок, що діяв від початку минулого століття, славився рибою і молочними продуктами, та міські лазні.
Життя мікрорайону зазнало суттєвих змін, коли у 1966-1967 рр. збудували новий корпус педагогічного інституту, сьогодні добре знаного освітньо-наукового центру Черкащини – Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. У старовинній одноповерховій будівлі, розташованій між учбовими корпусами, працює наукова бібліотека імені Михайла Максимовича. На території університетського містечка на початку 2000-х років збудовано храм Святих Кирила та Мефодія.
Казбет – єдиний район міста, який хоча б частково зберіг своє історичне «обличчя» і колорит. Тут можна блукати лабіринтами кривих вуличок й узвозів з приватною забудовою. Центральною магістраллю міста і району є бульвар Шевченка, що від свого початку засаджений рядами тополь, а далі – каштанів, з розлогою кроною, що дарує комфортний затінок у літню пору.
Вулиця Університетська утворена 1884 року і називалась спочатку Крайньою. 1893 року перейменована на Лісну, в 1923 році – на Воровського, під час німецької окупації називалась на честь Григорія Сковороди. Після війни їй було повернуто назву на честь Воровського, а в 1996 році вулиця отримала сучасну назву. Вулиця Казбетська (колишня Красіна) названа на честь мікрорайону.
Вулиця Степана Бандери утворена 1950 року і називалась спочатку Соснівською. Пізніше була названа на честь Олександра Можайського, російського офіцера-моряка та першого у світі винахідника літака. 25 лютого 2021 року рішенням Черкаської міської ради перейменована на честь Степана Бандери.
Вулиця гетьмана Косинського отримана свою назву на честь легендарної події. «Перша крута місцева розбірка датована 1593 роком», – так журналіст і краєзнавець Борис Юхно у своїй книзі «Черкаські місторії» назвав вбивство гетьмана у Черкасах. Існує історична версія, що Криштоф Косинський – гетьман, організатор козацького повстання 1591–1593 років проти шляхти й адміністрації Речі Посполитої – загинув у корчмі в місті Черкаси, в районі сучасного Казбету, від рук охорони магната, старости черкаського та канівського Олександра Вишневецького. Місцевість, де загинув гетьман, аж до створення Кременчуцького водосховища називалася Косинською стороною.
На території мікрорайону подекуди збереглися будинки старовинної забудови ХІХ- поч. ХХ століття. Родина Доброчинських, Сергій та Людмила, переселенці з Луганщини, два роки тому обновили фасад своєї частини цікавої з архітектурної точки зору будівлі, розташованої на розі вулиць Хрещатик і Пушкіна, зберігши та відновивши елементи стилю й декору. «Як можна було не зберегти таку красу», – каже пан Сергій.
За останні роки власники будинку зробили внутрішню прибудову, використавши знайдену на території двору цеглу. Серед знайденої і збереженої таким способом цегли з клеймами є й цікаві екземпляри місцевого виробництва. Як стверджує археолог Тамара Кургіна-Коваленко, «НБ» (клеймо на вмурованій цеглі ми бачимо у дзеркальному відображенні) – завод Микити Бєлана, завод заснований 1900 р. і проіснував до кінця 1920-х. Саме ця цегла виготовлена після 1909 р. Інше клеймо – завод Дмитра Єфіменка, інформації про нього обмаль. Завод згадується на карті Черкас 1908 р. Обидва заводи розташовувалися у Черкасах, на виїзді на Чигирин, як і більшість інших заводів. По тому як цегла вмурована, можна сказати, що це пізня перебудова і вторинне використання цегли. Так полюбляли робити після Другої світової війни, збирали вцілілу цеглу з розбомлених і знесених будинків, добудовували або ремонтували щось нею».
Будинок у неоруському стилі приваблює своїм декором та історією. Краєзнавець Василь Страшевич писав, що цей будинок був однією з чотирьох місцевих лікарень, а саме амбулаторією земського Товариства Червоного Хреста і Півмісяця. Організація була заснована в місті Черкаси у 90-х роках ХІХ століття і на початку ХХ століття на пожертви громадян та бюджетні кошти побудувала лікарню-амбулаторію. З 1917 року тут була дільнична лікарня, а з відкриттям у Черкасах фельдшерсько-акушерського технікуму, тут проходили практичні заняття студентів.
Між вулицями Героїв Чорнобиля і Степана Бандери знаходиться кладовище єврейської громади міста. Цілий квартал займають мацеви з епітафіями переважно російською мовою. На жаль, помітно, що переважна більшість могил не доглядаються, огорожі та надгробки подекуди похилені. «Усі надгробки дуже цікаві. Тут, звичайно, немає старовинних, ХVІІІ століття і давніших, проте представлена «уся палітра» ХІХ-ХХ ст. Це традиційні «мацеви» – надгробки у вигляді прямокутних або арочної форми стел. Щоправда, тут немає різьблених мотивів із зображеннями символіки, анімалістики та флористики, як у Західній Україні, що свідчить про дещо інші місцеві традиції і час встановлення. «Дерева життя» із обрубаними гілками зустрічаються повсюдно. Умовно, це друга третина ХХ століття. Подібні пам’ятки є у Бабиному Яру та у Миргороді, і вони належать до кінця 1940-1950-х років. Надгробок із білого каменя з фасадною стелою, швидше за все, свідчить про те, що тут похований відомий рабин, до якого могли б приїжджати прихильники чи послідовники», – коментує відомий український мистецтвознавець, художник-монументаліст, дизайнер, науковець-юдаїк Євген Котляр. Отже, квартал місцевого кладовища ще може містити ряд загадок і, безумовно, становить вагомий історичний зміст колективної пам’яті.
На території кладовища встановлено пам’ятний знак, представлений обеліском висотою 1,9 м з лабрадориту. На ньому напис: «Жертвам репресій 30-х, 40-х і початку 50-х років». Цікавою з історичної точки зору є дата встановлення пам’ятного знака, що фігурує в інтернет-мережі, – 1989 рік, а також ремарка про встановлення пам’ятника на місці поховань жертв політичних репресій. Адже заснування в українських містах меморіальних комплексів жертв масових репресій (як то, Биківня, Лук’янівський цвинтар) припадає загалом на 1990-і роки. Пам’ятний знак у Соборному парку Черкас встановлений 2006 року в пам’ять про жертви голодоморів та політичних репресій на Черкащині. Вищезгаданий пам’ятник на Казбеті залишається важливим, хоча й малознаним, меморіальним місцем тоталітарних репресій у Черкасах.
Марина Бугеря, завідувачка відділу науково-просвітницької та виставкової роботи обласного краєзнавчого музею
