Хто не ризикує, той не п’є “шампанського”. Хоч би й Химкою нагрітого. І коли по геніальній екранізації 1961 року п’єси Михайла Старицького театральні режисери беруться гнатися “За двома зайцями”, вони точно ризикують. Адже глядач, хоче він того чи ні, майже завжди підсвідомо порівнює конкретну сценічну версію твору із загальновизнаною кінематографічною, – пише черкаський краєзнавець Борис Юхно.
До речі, коли вже про стрічку Віктора Іванова. Зовсім скоро, а саме – 21 грудня, її шанувальники можуть відкорковувати вже самі знаєте що. Нагода більш ніж вагома: 60-річчя прем’єри фільму. Шедевру, якого могло й не бути, якби… Короткою переповідкою – після ознайомлення зі сценарієм кіношні чиновники відмовилися фінансувати оте щось недолуго-обивательське, в якому ані тобі надоїв, ані нового побуту, ані боротьби з “окремими негативними явищами”.
І тоді Іванова осяяло як Бертольда Брехта, свого часу готового “за одну сильну думку пожертвувати будь-якою жінкою”. Він сказав, що у своєму фільмі хоче висміяти стиляг, це його просто таки тверда громадянська позиція, а більше не бажає нічого. І зайшло! Щоправда, комедії присвоїли другу категорію, тобто для показу в республіці, мовою якої знято фільм. Прорахувалися, довелося перекладати. Ну, та всім відома історія, а ні – не штука довідатися. Ще подякуємо Володимирові Іванову за “Я вам как-лібо что, а что-лібо как”, “Баришня уже лягли і просють”, “Ну не рвітє мого серця як паклю”, – цих та багатьох інших коштовних фраз у першоджерелі немає.
…1985-го ризикнув і наш режисер Володимир Шитель. А разом із ним – художник Надія Нікіфорова, диригент і хормейстер Валентин Талах, балетмейстер Валентин Луценко. Зараз точно не скажу, але в буклеті до 80-річчя театру зазначалося 420 показів. Цей сезон 90-й, тож хоч би власний ювілей не прогавити.
Значить – вдалося. І не просто собі в репертуарі, а завжди аншлагово. Як глядач, щиро вдячний художникам, адже в декораціях читаються вивіски черкаських крамниць початку ХХ століття. А на куражі, хоч і не завжди, актори можуть щось наше навіть у текст увернути. Декорації, до речі, капітально оновили навесні, тож вони хоч і автентичні, але зовсім “свіжі”. Та що там… Сценічні костюми, реквізит – все на рівні, хіба б сам Старицький щось трохи підправив.
Питали якось у приваті, чому акторів не згадую. Шановні, боюся. Завжди боюся когось не згадати. Сьогодні це Сергій Бобров (однак пригадую, що він давно вже женихається)), Тетяна Гребень, Анжеліна Іванова, Олена Брехаря, Катя Олейникова, Сашко Кузьмін, Олексій Клименко, Петро Голубченко… А колись були Віктор Коломієць (Голохвостий) та світлої пам’яті Любов Скобель (Проня), пам’ятаю…
Приходьте, побачите, бо воно того варте. У п’ятницю, 8 жовтня, початок о 18.30.
