Минув четвертий місяць повномасштабного вторгнення військ російської федерації до України. Жертвами цієї агресії стали тисячі українців – цивільних і військових, що боронять наш суверенітет і кордони. Від ворожих обстрілів українці гинуть у власних квартирах, автівках, СТО, магазинах і торгових центрах.Вже ні у кого не викликає сумніву той факт, що однією із підстав та передумов для вторгнення стала ілюзія, в якій перебувало політичне керівництво агресора. Мовляв, російську армію на нашій землі зустрічатимуть з квітами, радісно чекаючи на окупаційний режим. Джерелом цих ілюзій були результати місцевих та парламентських виборів та їхня інтерпретація у звітах “за пророблену роботу” представниками проросійської агентури.
Йдеться, зокрема, про політичну силу “опзж” і її представництво у парламенті та місцевих радах по завершенню політичного сезону 2020 року. Якщо подивитися на довоєнну політичну карту України, то справді побачимо, що “опзж” мало одне із найбільших представництв за кількістю мандатів у місцевих радах за результатами місцевих виборів у жовтні 2020 року. Розповідає сайт 18000.
Прокремлівська і нині вже заборонена політична сила несуттєво поступалася за загальною кількість обраних депутатів до всіх рад лише двом президентським партіям – колишнього – “Європейській солідарності” та теперішнього – “Слузі народу”.
І тут маємо ключовий аспект, а саме інтерпретування результатів. Будь-хто, адекватно занурений у реалії української політики, чітко розумів, що попри гарний вигляд на папері результати “опзж” були не такими вже вражаючими. І справді, політична сила мала ключовий вплив в окремих громадах і територіях, втім кількість цих громад була обмеженою і сконцентрована виключно на півдні та сході нашої держави.
У решті ж рад депутати від прокремлівської сили були або “токсичним” апендиксом, або аморфним формуванням з чітко вираженим матеріальним інтересом до збагачення за рахунок публічного ресурсу без будь-яких претензій на публічну владу, яка цілковито віддавалася у руки представникам інших більш прийнятних політичних сил, тієї ж “Слуги народу”, “Європейської солідарності” чи “Батьківщини”.
А я до чого?
Не виключенням є і Черкащина. Представники “опзж” тут змогли отримати десятки мандатів у різних радах, і якщо дивитися на картину в цілому без бекграунда, то здається, їхня підтримка та вплив перебувають на рівні ключових політичних гравців.
Втім реальність була зовсім іншою, пересічний виборець цієї сили – малоактивний, патерналістичний громадянин, з мінімальним резервом пасіонарної активності. Аналогічними були і носії мандата довіри від них. Більшість обраних депутатів від партії “опзж” – це або люди зі значним політичним бекграундом, але із мінімальною репутацією, або ж узагалі люди без репутації та бекграунду, які йшли у список, не особливо рефлексуючи на те, що їх чекає попереду.
Звичайно, була і третя категорія осіб – це своєрідні політичні тварини, у яких бажання бути обраним домінувало над інстинктом самозбереження. Вони розуміли та цілковито усвідомлювали всю токсичність цієї політичної сили, втім від жодної іншої партії обратися не могли. Єдиною надією для них було те, що, як кажуть, “пронесе”. Втім, на жаль, не пронесло…
На превеликий жаль для всієї країни, політична авантюра окремих горе-політиків і електоральне паразитування на ворожій пропаганді закінчились трагедією для десятків тисяч людей. Спираючись саме на результати таких от політичних тварин та їхніх недалекоглядних недополітиків по всій Україні і зокрема на Черкащині володимир путін і розпочав свою агресію проти всього українського народу.
Зараз ці люди намагаються робити вигляд, що вони нібито ні до чого і зовсім не несуть відповідальності за те, що коїть агресор. Низка з них мімікрували під видатного патріота і активно допомагають війську виправляти власні політичні помилки, хтось через відсутність політичної клепки і досі не може зрозуміти, у чому справа і до чого тут він. Та зрештою всі продовжують жити своїм повсякденним життям, не дуже охоче ідуть на контакт із журналістами і, очевидно, не планують нести жодної ані політичної, ані будь-якої іншої відповідальності. Автор цього матеріалу спробував поспілкувався із депутатами, обраними від партії “опзж” до різних рад, аби дізнатися, куди поділись їхні політичні команди.
“За нас люди голосували” і “ми нічого поганого не робили”
Не можна сказати, що представників “опзж” радісно зустрічали у стінах місцевих рад на Черкащині. Втім ініціаторами супротиву електоральної перемоги “опзж” на виборах і конвертуванням її у політичний вплив були переважно представники правих політичних сил, які, на відміну від проросійських політиків, своїх мандатів на виборах не отримали. Зокрема мова про партію “Національний корпус”, члени якої найбільш активно виступали проти будь-якої присутності проросійських елементів у публічній політиці регіону. Багато хто називав це намаганням реваншу та політичної сатисфакції, втім риторика націоналістів була проста – маємо справу з колаборантами.
Мітинг під стінами Черкаської міської ради
Втім тоді політичні лідери регіону мало йняли віри словам своїх менш успішних колег-патріотів і залюбки вступали з представниками тепер уже забороненої партії у політичні мезальянси. Зокрема, завдяки голосам саме цієї політичної сили обиралися голова та заступники Черкаської обласної ради. В обмін члени “опзж” також отримали публічні і непублічні преференції, серед яких посада заступника голови обласної ради, а також директора одного з комунальних підприємств області.
Підтримували проросійські елементи і секретаря Черкаської міської ради, за що ледь також не отримали посаду заступника міського голови. Втім тоді для реалізації цього плану мінімально забракло голосів, але левова частина депутатів, які зараз вдають із себе принципових патріотів-націоналістів, у грудні 2021 року при повному розумі і цілковитій свідомості голосували “за” кандидатів від партії “опзж” і не відмовлялися від публічного союзу з ними.
Зараз час розставив усе і всіх на свої місця. Після повномасштабного вторгнення хтось із учасників політичного процесу регіону захищає Україну в окопах та бліндажах, а хтось намагається забути ганебні для себе події, вдаючи, що нічого страшного у стінах місцевих рад не відбувалося і все це була безневинна місцева політика, яка не могла мати ніякого геополітичного впливу.
Черкаська обласна рада
Втім, діючи на випередження подій, на початку березня, під час першої сесії Черкаської обласної ради після повномасштабного вторгнення 24-го лютого, обрані від “опзж” депутати Черкаської обласної ради заявили про власний вихід із партії та відповідної фракції. Зокрема, це зробили п’ятеро депутатів, серед яких і заступник голови – Володимир Доманський.
Володимир Доманський
Одразу варто зазначити, що жоден з них не наважився на наступний логічний крок і не склав мандат. Виправдання у всіх одне – “за нас голосували люди”. Надалі кожен із них отримав статус позафракційного і до жодної іншої фракції не примкнув. Також ці депутати не стали створювати і власної групи, що дозволено у межах чинного регламенту.
Разом з тим неформальне об’єднання між собою продовжують зберігати мінімум чотири депутати, обрані від “опзж” у жовтні минулого року. Мова про Олександра Олененка, Людмилу Сущенко, Катерину Калініченко та Юрія Коцуру. Принаймні такий висновок можна зробити, аналізуючи голосування депутатів у сесійній залі.
Зокрема, на останній сесії Черкаської обласної ради 16 червня ці депутати не стали підтримувати призначення керівника одного з психоневрологічних диспансерів області, а також відмовилися затверджувати звіт із реалізації стратегії розвитку області. Звичайно, це не найпринциповіші питання за умов воєнного часу, втім вони чітко демонструють спільний форватор руху чотирьох обранців відтепер уже забороненої партії. І найбільш показовим у цій ситуації є те, що всі четверо в унісон вдають відсутність жодної комунікації і узгодженості при ухваленні рішень. Мовляв кожен сам аналізує проєкти рішень, а дехто, як Олександр Олененко, навіть голосує серцем.
За рік до повномасштабного вторгнення Олененко у сесійній залі відмовлявся відповідати, з ким воює Україна
Четверо депутатів, з якими ми поспілкувалися, зазначають, що зараз не мають жодної комунікації з колишнім очільником обласної організації партії “опзж”, народним депутатом Василем Німченком. Також усі четверо зазначають, що нині не планують здавати власні мандати. Аргумент у тих, хто його озвучив, один – “за нас голосували людини”.
Окремо від них голосує Володимир Доманський, що був обраний від все тієї ж політичної сили “опзж”. Він підтверджує існування групи депутатів у середині його колишньої фракції, втім з нею мовляв не має нічого спільного, про що свідчать результати його голосування. Але спільне у Доманського із його колегами – небажання складати мандат. Доманський також апелює до волевиявлення людей і до того, що на посаді він відповідає за комунальне господарство і збереження трудових колективів.
Припускаємо, що у збереженні мандатів екс-членів партії “опзж” все ж зберігається політичний інтерес. На відміну від тієї ж Черкаської міської ради, шість голосів колишніх “опзж”-истів мають вплив на ухвалення тих чи тих рішень. Черкаська обласна рада не має монолітної більшості, відповідно для ухвалення ключових рішень голоси потрібно збирати у мануальному режимі.
Черкаська міська рада
Якісно інша ситуація у Черкаській міській раді. Тут ще до початку повномасштабного вторгнення вдалося зацементувати сталу більшість у понад 30 депутатів, відповідно чотири мандати членів “опзж” мало на що впливають. Виходячи із цього, керівництво ради, що ще недавно готове було розкрити для прокремлівських політиків свої обійми і зливатися із ними у політичні шлюби, зараз займає доволі категоричну позицію – депутатів, обраних від прокремлівської сили, фізично не допускають до роботи ради.
Ще до цього рішучого кроку двоє власників “опзжешних” мандатів Ярослав Левицький та Олег Кашко склали свої повноваження. Водночас їхні тепер уже екс-колеги Олександр Замирайло та Юлія Погостінська не планують цього роботи, принаймні поки таких заяв від них не надходило. Варто зазначити, що останні двоє не сильно поспішали покидати також і лави фракції. Зробили вони це лише після серії публікації, зокрема і на сторінках “18000”. У спілкуванні між собою вони до останнього вірили у перемогу (невідому чию) та засуджували дії колег, які публічно залишили лави “опзж” одразу після повномасштабного вторгення рф.
У розпорядження 18000 потрапила переписка Замирайла та Погостінської, де вони обговорюють заяву на сторінці партії про вихід з ОПЗЖ
Секретар міської ради Юрій Тренкін запевнив, що позиція депутатського корпусу стосовно колег категорична, безумовна і одностайна. Тут варто пригадати, що ще нещодавно секретар міської ради вручав депутатам від “опзж” грамоти за патріотизм та служіння місту.
Ще не так давно депутатам з “опзж” вручали грамоти
Очевидно, що допоки зберігався політичний інтерес у голосах депутатів від прокремлівської сили, особливо на їхню “токсичність” і загрози національній безпеці ніхто не зважав. Як наслідок, свою лепту у життя міста депутати від “опзж” встигли внести, зокрема даючи у потрібний момент необхідні голоси для ухвалення, зокрема, актуалізації генерального плану міста або ж скандальних рішень про передачу земельних ділянок у руки забудовників без проведення аукціонів.
Смілянська міська рада
Найвагоміший електоральний успіх “опзж” отримали у Смілі. Тут від цієї партії свої мандати отримало також четверо депутатів, втім на відміну від Черкас їхня вага у політичній конструкції була значно вища.
Один із обраних депутатів Богдан Дубовський одразу конвертував свій мандат у посаду заступника міського голови і відповідно позбувся статусу місцевого обранця. Також посаду у стінах мерії отримав одіозний Сергій Зайцев, який взявся після виборів займатися розвитком місцевої економіки. Зайцев мав досвід роботи в органах місцевої влади, а саме очолював Смілянську районну адміністрацію за часів правління Януковича та Тулуба. Окрім іншого, він був очільником партійної організації “Партії регіонів”. Такий політичний бекграунд не завадив йому отримати не лише мандат, а і заробітню плату з місцевого бюджету. Втім для Зайцева все завершилось доволі швидко – майже одразу після повномасштабного вторгнення він був викритий СБУ та звинувачений у колабораціонізмі. Зараз він – під домашнім арештом та звільнений з органів місцевої влади за власним бажанням.
Нині кожен обраний у свій час від партії “опзж” рухається за власною орбітою і ніякого впливу з боку партійного керівництва на них не має.
В цілому Сміла – енциклопедичний приклад того, як рейтинги партії були використані окремими людьми задля доступу до публічної політики та влади без особливої рефлексії на наслідків як для себе, так і для країни та регіону в цілому.
Василь Німченко
Наостанок ми зв’язалися із екс-очільником партійного організації на Черкащині Василем Німченком. Він нині є народним депутатом і його, без зайвих слів, називають одним із партійних архітекторів та ключових юристів партії. У свій час він був суддею Конституційного суду. Крім того, Німченко входив до структур так званого “Українського вибору” нині затриманого та обвинуваченого у державній зраді віктора медведчука.
У спілкуванні із журналістами депутат був виважений і максимально патріотичний. Він розповів про те, що самотужки, попри свій вік (1950 року народження), певний час боронив Київщину, а зараз допомагає “чим може” захищати Україну від агресії. Також обранець розповів, що нібито не має зараз жодного впливу на жодного із депутатів будь-якого рівня, обраних від партії “опзж”, мовляв для цього немає партійних важелів, які зникли разом із забороною діяльності. Водночас депутат вірить, що з часом контроль відновиться у законний юридичний спосіб.
Крім того, Німченко розповідав про підтримку євроінтеграційних процесів України і готовність підтримувати у сесійній залі всі необхідні для цього законодавчі ініціативи. Втім до цього схожими заявами не відрізнявся. Подібне схвалення руху України у бік Європейського Союзу декларували і решта депутатів, з якими нам вдалося поспілкуватися. Мовляв, вони завжди були за євроінтеграцію. Це очевидно йде в розбіжності із політичною програмою партії, яку ще донедавна всі ці люди представляли.
Крім того, важко не пригадати виступ депутата Олександра Олененка, що з трибуни обласної ради розповідав про “колаборантів”, які працюють в інтересах Заходу. Схожа риторика була і у депутата Черкаської міської ради Олександра Замирайла. Тоді його із все тією ж посмішкою на обличчі “перекладав” секретар міської ради Юрій Тренкін.
Зараз всі вони намагаються всіляко відхреститися від свого політичного минулого і влитися у прийнятне для всіх русло, і багатьом з них це вдається. Втім чи мають вони на це право?
Звичайно, житель будинку, з вини якого спалахнула вся будівля, має бути долучений до гасіння пожежі, а от чи мають погорільці у майбутньому пускати цього горе-сусіда назад у своє житло? Це питання, на яке ми як суспільство маємо ще дати відповідь, втім для багатьох вона вже сформована.
Артур Чемирис
