15 жовтня 2022, 15:28
Військовослужбовець Ігор, позивний «Іванич», родом із Кам’янки Черкаської області. Раніше чоловік займався фермерством, а також логістичними перевезеннями. Був учасником Революції Гідності, адже не міг стояти осторонь тих подій, що відбувалися в країні. Ось що розказав захисник:
Звати мене Ігор, позивний «Іванич», родом із Кам’янки Черкаської області. Раніше займався фермерством, а також займався логістичними перевезеннями. Був учасником Революції Гідності, адже не міг стояти осторонь тих подій, що відбувалися в країні.
Вранці 24-го лютого я дізнався про те, що розпочалась війна. На момент вторгнення був вдома, бо якраз проходив реабілітацію після оперативного втручання. О 5:30 зателефонували рідні з Дніпропетровщини, котрі «відчули» перші вибухи біля своїх будинків. Я почув це, зібрався, залишивши милиці за дверима, щоб ніхто не помітив, і о 8 ранку вже був біля військкомату.
«Реабілітацію» продовжив спочатку охороняючи рідне місто, несучи військову службу в підрозділі. А з середини серпня зі своїми побратимами перевівся в бойовий новостворений підрозділ, що готувався до виконання бойових дій на лінії зіткнення. Під час проходження служби нашій підготовці приділялась велика увага, займались бойовою підготовкою з найкращими інструкторами з Грузії, Сполучених Штатів.
А у вересні військовослужбовці нашого підрозділу налаштували зброю, пройшли всі необхідні вишколи і вирушили на оборону східних рубежів країни. Виконували задачі на Сході пліч-о-пліч з найкращими розвідниками, що ділились тонкощами своєї професії. Не було жодного місця на східній лінії фронту, де б ми не були. Пережили найспекотніші дні… і не від літньої спеки, а від потужного ворожого вогню.
Справжнім бойовим хрещенням для мене був один з виходів, коли напряму почав «гатити» танк… Це ні з чим не порівняти, неймовірна сила удару. Разів 5 вгатив, і снарядом влучило в частину нашого бліндажа та вирвало колоду, яка вилетіла з бліндажа. Нас обдало вогнем. Ми притиснулись всім тілом щільно до землі, щоб вижити, продовжуючи рахувати про себе до наступного пострілу… а його не було. Всі видихнули. І я сказав: «Хлопці, ми живі», – і ми гуртом поставили колоду назад, укріпивши знову нашу позицію.
При кожному моменті, коли є час я телефоную дружині, синам, внуку. Дуже сумую за ними. Дуже вдячний рідним за їхні молитви, що оберігають нас. Сини мої також служать в підрозділі територіальної оборони. Молю Бога, щоб не бачили вони того, що побачив я.
Пресслужба Черкаського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки
