Руслан Пескович — засновник відомого театру пародій «Smile», що підкорює своєю унікальною творчістю різні країни світу. 7 років тому він переїхав на Кіпр. Нині ж, коли приїжджає в Україну, відзначає, що помітні позитивні зміни. Зізнається, що постійно слідкує за життям Батьківщини. А наступного року навіть планує провести творчу зустріч у Черкаському обласному драматичному театрі.
Журналістам видання «Вичерпно» вдалося поспілкуватися із талановитим артистом та дізнатися, де і як виник театр пародій, чому він переїхав на Кіпр, як українцеві живеться за кордоном та чи розуміють іноземці український шоу-бізнес.
Довідково:
Руслан Пескович народився у Черкасах 9 жовтня 1984 року. У 2010 році закінчив Одеський медичний університет. 22 роки тому створив театр пародій «Smile», потім переїхав на Кіпр та відкрив свою косметологічну клініку на острові.
Одружений. І творчу діяльність, і роботу в клініці веде разом зі своєю дружиною.
Творчість артиста має велику кількість прихильників як в Україні, так і за кордоном.
— Де ви заснували театр пародій? Ще в Україні, чи вже на Кіпрі?
— Театр пародій я заснував тут і в наступному році буде 22 роки творчій діяльності.
— Розкажіть про свою команду. Скільки людей у вашому театрі?
— Тут я виступав один, робив пародії і на чоловіків, і на жінок, а уже на Кіпрі створив команду, нас було шестеро. Зараз ми з дружиною удвох робимо всі пародії. Тому що ми – гастролюючі артисти по Європі, тож удвох набагато простіше. Несемо відповідальність лише одне за одного. А так не у всіх все добре з документами і купа сімейних моментів, не всіх чоловіки відпускають на гастролі.
— Якими країнами гастролюєте?
— Ми працювали в Ізраїлі, в Італії, в Туреччині. Працювали з великою кількістю артистів. Зараз через пандемію дуже мало гастролює артистів взагалі.
— Якою мовою здебільшого проводите концерти?
— Російською. Я народився в СРСР і виріс, спілкуючись і навчаючись цією мовою. Тому 11 років тому, коли я приїхав на Кіпр, я дуже здивувався, коли побачив, що патріотизм у них в крові: всюди флаги, як нагадування, хто ти і звідки. Дуже шкода, що нам ще в школі не прививали цю любов до країни, цей патріотизм. Не було культу до вишиванок, рідної мови, української літератури. Ще 7 років тут панувала інша мова, тож дуже добре, що зараз зміни такі відчутні.
— Ви робите будь-які пародії, чи є улюблений образ?
— Це залежить від багатьох факторів. Мабуть, улюбленим залишається наша Сердючка, бо це — позитив, сміх гумор. У моєму виконанні образ Ренати Літвінової залишається також цікавим і смішним. Ще Софія Ротару у моєму виконанні залишається однією з улюблених.
— Сердючку гарно приймають за кордоном?
— Насправді, до неї також треба було привчати, бо Андрій Данилко не так часто гастролює і радує своїми концертами. Через 4 роки після його концерту в Мілані, ми полетіли туди і ось тоді, звичайно, приймали дуже добре. Там наша діаспора і тому вони розуміють наші пародії. В основному просять старі пісні виконати, бо наші емігранти, які живуть там, поїхали ще за часів, коли найбільшими хітами були «Черв’ячки», «Гоп гоп гоп», «Рождена для любви». Хоча ми ж їдемо театром, пародії робимо не тільки на Сердючку, ми робимо ціле пародійне шоу.
— Чи багато концертів проводите у карантинний період?
— 2 концерти в минулому році, 2 концерти в цьому. Сподіваємося, що цей новий рік ми зустрінемо не в масках і не дома, а на сцені з публікою. Зараз на Кіпрі дуже суворо з карантинними обмеженнями, обов’язкова вакцинація, тому чекаємо, коли стане легше і зможемо повернутись до виступів.
— У вас на сторінці у фейсбуці є інформація про шоу «Україна має талант», ви брали у ньому участь?
— Ні, але допомагав артистам підготуватися до виступів на цьому шоу. Можна сказати, що я перший в Україні, хто поєднав пародиста Олександра Пєскова і Максима Галкіна, бо Галкін пародіює голосом і не перевдягається, а Пєсков перевдягається, але не пародіює голосом. А я ж залишаюсь тим, хто і перевдягається, і пародіює вживу артистів, це моя фішка, якій уже 22 роки.
— Чи плануєте якось відзначати 22 річницю своєї творчості?
— У наступному році ми проведемо творчій вечір у Черкасах. Він відбудеться в драматичному театрі 22 квітня. У нашу програму входитиме багато номерів-пародій на українських зірок. Є що показати людям, хоча б на півтори-дві годинки занурити їх у щось позитивне, добре, смішне. Приїдуть мої колеги з Києва, учасники і фіналісти шоу «Україна має талант», черкаський шоу-балет «Ренесанс», ансамбль «Акварель». Підготовка вже відбувається.
— Як давно ви переїхали на Кіпр?
— Літав на Кіпр 11 років, там живе моя двоюрідна сестра, повністю переїхав 7 років тому. Я прилетів на відпочинок і на гастролі, закохався у клімат, вирішив залишитись.
— Ви закінчили Одеський медичний університет за спеціальністю «Дерматологія». Зараз працюєте в цій сфері?
— Звичайно. У нас з дружиною свій салон. Я — лікар дерматолог-косметолог, дружина — перукар.
— На перший погляд творчість і медицина – зовсім несумісні поняття, як ви поєднуєте ці сфери діяльності?
— Медицина – це стабільний дохід, це стабільна робота, пенсія. А концерти – це хобі, яке інколи приносить гроші.
— Як приймають українців на Кіпрі?
— Приймають чудово, але в цьому випадку «чудово» — відносне поняття, бо це їх країна, їх територія, тож проживи там хоч 20, хоч 40 років, ти однаково приїжджий і ніколи не станеш місцевим і своїм. Ти можеш отримати паспорт, ідеально знати грецьку мову, але завжди будеш емігрантом.
— Ви вже вільно володієте грецькою?
— Ні, зараз вступаю на навчання щоб «підтягнути» мову. Бо наші клієнти – це переважно емігранти, які говорять українською, або російською. Працювати з кіпріотами дуже важко не тільки через мову. Щоб завоювати їх довіру і повагу потрібні роки. До них потрібен зовсім інший підхід. Там клієнт завжди правий, і неважливо втомлений ти, злий чи завантажений.
— Різниця менталітету відчутна навіть на побутовому рівні спілкування?
— Звичайно. У тебе завжди має бути посмішка, настрій. Життя за кордоном інше. Хочеш ти, чи ні, ти заходиш в магазин і натягуєш на себе цю маску, посміхаєшся. Ти повинен це робити. Це відбувається вже автоматично, вони звикли так жити. Ну а наші… українці переживають постійні кризи, анексію своєї території, тому приводів радіти небагато.
— Політичні питання України якось впливають на спілкування за кордоном?
— Тільки якщо зачіпати політичні теми. Ми намагаємось цього не робити, щоб не сваритись. У такі моменти росіяни намагаються довести свою думку і пояснити нам те, чого ми начебто не розуміємо.
— Уже стільки років проживаючи за кордоном, продовжуєте слідкувати за ситуацією в Україні?
— Обов’язково! Я підписаний на всі новинні пабліки, канали, сторінки політиків як черкаських, так і українських. Мені це цікаво, мені важливе життя тут. У мене тут батьки, і до локдауну я приїжджав декілька разів на рік.
— За чим українським найбільше сумуєте на Кіпрі?
— Мені пощастило, що моя дружина теж українка, і ми познайомилися саме на Кіпрі. Це відбулося на карнавалі, тому ми часто жартуємо, що двом українцям потрібно було поїхати з України, щоб знайти одне одного на острові у Середземному морі.
— Чи відбулися якісь суттєві зміни в Черкасах за той період, що ви не приїздили?
— Звичайно! Це і тротуари, і парки, і ландшафтний дизайн, і дороги. Місто дуже змінилось і розвивається. Можна навіть сказати, що в Україні дороги краще, ніж у нас на Кіпрі.
