Дата публікації
Перегляди: 7
За плечима Наталії Гродзь – 37 років роботи у бібліотеці Шполянського ліцею №2. Усі, хто знає Наталію Федорівну, зазначають, що роботі бібліотекарем ця тендітна і душевна жінка завжди віддавалася сповна.
Вона знаходила спільну мову як з учнями молодших класів, так і зі старшокласниками. А її обговорення в класах нових надходжень до бібліотеки, ознайомлення з творами українських класиків і письменників-сучасників, знайомство з літературою, яка ще кілька десятиліть тому була забороненою, багатьом з колишніх школярів додали впевненості на життєвій стежині.
І зараз, після виходу на заслужений відпочинок, Наталія Гродзь не полишає спілкування з колегами й колишніми учнями, а ще присвячує свій вільний час поезії та живопису.
Як зізнається, свого часу її вразила картина представника віденського модерну Густава Клімта «Поцілунок», а вже з часом сама створила картину «Поцілунок», тільки за мотивами українських реалій сьогодення (на фото).
Наталія Федорівна не випускає з рук і поетичне перо. «Передивлялася якось свій щоденник, — розповідає, — і знайшла вірші, які писала у 2016 році». А у спогадах виринає випадок зі студентської юності, коли в інституті їм, переважно російськомовним студентам, задали завдання з української мови – з поданих слів скласти оповідання. «Слів було двадцять чи двадцять п’ять, — посміхаючись, пригадує. — Але в мене вийшло скласти не оповідання, а цілий вірш».
Свої поезії, навіяні настроєм, Наталія Гродзь публікує на сторінці у мережі Фейсбук. Радо ділиться творчістю з друзями і не скупиться на похвалу колегам по перу. Так звикла жити, з оптимізмом і не опускаючи рук перед труднощами.
Листопадовий дощ зимно в сніг обернувся,
Хутко з погрібу слоїк варення дістав.
Голці, шпицям і пензлику хитро всміхнувся
І до ранку вірші у нотатник писав.
Олівцем і стирачкою бджілку збудив,
Мріяв літом, промінням, в хаті піч розтопив.
Накрутив голубців, зо п’ять раз позіхнув
І наступну сторінку в книжці перегорнув.
Березневий сніговій
Проґавила ти, зимонько, цей лютий,
У березні хотіла наздогнати,
Мереживо сніжинок вітер крутить,
Фіалочки вкладаються знов спати.
Мені приємний твій останній подарунок,
Всміхаюсь і лицем його ловлю,
Вдихаю свіжий, прохолодний трунок,
І, вибач, мрію про весну.
Цей сніг, ну зовсім не зимовий,
Напоїть спраглі корінці.
І всюди з’являться зеленії обнови,
Коли обіймуть нас зухвалі промінці.
Шполянські вісті
