Провесінь 1971-го року надихнула міських посадовців на новий парк у Черкасах. Власне, тоді ще – за межами міста, де традиційно “невдовзі”, мав з’явитися класичний дендрологічний. 50 років тому таким уявлявся парк “Перемога” у Південно-Західному районі. Розповів чергову історію з життя старих Черкас краєзнавець Борис Юхно.
Будьдозерна стадія закладин розпочалася у квітні, коли підсохло. І як годиться – на суботнику во честь вождя. Неподалік давно функціонувала міська станція юннатів, тож майбутній дендрологічний, не гірший нового “Ювілейного”, мав слугувати комплексному пізнанню природи в теорії з практикою трудового виховання.
Діточки закопошилися навесні 1972-го. Прибирали, саджали дерева і кущі. Звісно, з усіх шкіл і разом з дорослими. Ще не парк, але вже й не цілину, назвали “Дружба”. Бо справді здружилися донедавна незнайомі між собою діти, працівники різних підприємств, дорослі з дітьми, юннати з мисливцями. Хороше слово, підходяще, хоч для назви парку й не оригінальне. Але в нашому випадку – найточніше. Невдовзі від товариства мисливців станція прийняла перших великих тварин: оленя, вовка, лисицю і дикого кабана.
Концепція окультурення околиці остаточно окреслилася. Зрештою, й жителі міста почали цікавитися, що ж там відбувається та коли і чим закінчиться. Писали в газету. І з “Черкаської правди” від 20 лютого 1974 року вони дізналися, що “28 гектарів відведено під дендрологічний парк, який створюється за Черкасами. В ньому знайдуть застосування численні методи і форми ландшафтної архітектури. Рівні ряди дерев прикрасять чіткі лінії алей. Розташують дерева і окремими групами. Всього намічено посадити приблизно 17 тисяч дерев і кущів. Це будуть представники більш як ста видів рослинності нашого кліматичного району. Звичайно, почесне місце відводиться квітам. Окрасою парку стануть, зокрема, розарії, для яких добирають найкращі сорти троянд. Альпінарії, насипні гірки, водойми створять привабливий мікрорельєф.
Задуми архітекторів і озеленювачів переходять з креслень на місцевість. Вже посаджено більше чотирьох тисяч декоративних дерев і кущів. Виникає цілий каскад ставків. Один з них вже з’явився минулого року. Влітку наповнять водою ще два ставки. Окраса парку – зоологічний куток станції юннатів. Парк взагалі буде живою лабораторією юних природодослідників.
Як відомо, за планами зодчих поблизу дендропарку виросте південно-західний житловий масив. Парк природи – його майбутня окраса, його зелене намисто”.
5 листопада 1977 року дружнім гуртом партначальників, ударників-виробничників та комсактиву посадили чергових 60 дерев, цього разу до річнці революції. На урочистому мітингу парк було офіційно відкрито. Неофіційна назва “Дружба” стала офіційною.
Кілька речень про Зоопарк, в контексті. Колись я не міг збагнути, чому роком його заснування вважають 1979-й, адже є фотографії, які свідчать, що тварини тут з’явилися раніше. Нехай невеличкого, але ж місцини, заселеної значно більшими представниками фауни, аніж хом’ячки при станції юннатів. Пояснив ветеран закладу Михайло Ядвіга: у 1979 році Зоопарк оформили юридично, а насправді йому на шість років більше, адже одночасно з формуванням парку, а саме – 1973-го, “в секторі” звели будиночок персоналу, встановили вольєри, заселили перших тварин.
Геть “пацифістський” і майже дитячий парк “Дружба” існував недовго. Але коли вам хтось розповідатиме про ту місцевість як “Перемогу” ще до 1980-го, то зважте. Просто наприкінці грудня 1976 року на вулиці 30-річчя Перемоги заселили першу 9-поверхвку, то й назву парку заднім числом переінакшили. Бо ж насправді ще й у путівнику “Черкаси” 1979-го, виданому у дніпропетровському “Промені”, читаємо: “Приємне враження справляє парк “Дружба”, закладений на південно-західній околиці міста. Останнім часом тут з’явилися зони дендропарку, зоопарку, каскади ставків і озер…” Отож, недовго. А його “мілітаризація” розпочалася зі встановлення “Літака” напередодні 35-ї річниці Перемоги, 8 травня 1980-го.
У наші дні парк – це сюр і психоделія. Класичний приклад “совка в головах”, хоч візитку-літак й пофарбували синьо-жовтим. Зрештою, “папуга” може славити хіба військові кампанії Союзу за межами країни. Так само, як і танк, що “уславився” в Придністров’ї.
Гармати, лосі, атракціони…
ДО ТЕМИ
Востаннє із Володимиром Сокоренком я зустрічався у липні 2005 року. По роботі, але приватно: в його доволі скромному помешканні із садком на Університетській. Тоді він і подарував свою книжку “Я відверто дивлюсь вам у вічі”, видану 2002-го. Як з’ясувалося – підсумки…
У 1969 році Володимир Сокоренко став заступником голови Черкаського міськвиконкому, а 1975-го – головою. А тепер – “до теми” з тієї книги.
“Мене не тішив заїзд з боку Сміли. Перед житловим масивом стелився пустир. Неохайний, забур’янений – очі б не бачили. А руки до нього, як то кажуть, не доходили. Бо всі сили були кинуті на будівництво то одного об’єкту, то іншого (…)
З радою директорів та архітекторам ми задумали парк на місці цього пустища. До речі, ця площа колись вже використовувалася. Тут на початку 1960-х розташовувалася виставка досягнень народного господарства області. Павільйонів вже не було, а площа так і залишилася – ні те, ні се. Та ще – станція юннатів, створена за ініціативою першого секретаря обкому партії Олександра Андреєва. Тоді куточки юннатів були скрізь: в школах, дитсадках, ПТУ. Діти доглядали не тльки дрібних звірят чи птахів, були й свійські тварини – кролі, вівці і навіть коні. А Олександр Микитович “загорівся” справжнім невеличким зоопарком (…)
Активну участь у будівництві нової зони відпочинку брали Леодор Павлович Гайворонський – помічник О.М. Андреєва, та Анатолій Юзефович Чабан – тоді ще перший секретар обкому комсомолу. А головними творцями усієї цієї краси були головний архітектор міста В.М. Холковський та його заступник Г.А. Урсатій.
По периметру – від Смілянського шосе і аж до першого круга вулиці ХХ Партз’їзду (проспект Хіміків, – прим.) були посаджені дерева, багато з них саджали вже дорослими по кілька метрів заввишки. Робили це акуратно, і всі вони прижилися. Таким чином, термін озеленення зони значно скоротився.
Багато робили студенти та учні, які працювали тут на суботниках і недільниках. За проектом, в парку розташовувалися три озера, одне з яких – для птиці в зоопарку. Наповнювати їх по замкненому циклу мала автономна насосна станція. Але як зробити, щоб вода з цих, штучно створених резервуарів, не просочувалася у землю? Технологію будівництва таких озер ми знайшли у Київській області. І досить професійно вслали дно чорною ізоляційною плівкою. Цим займалися фахівці з управління сільгосптехніки, а спеціалісти з черкаського дорожно-ремонтного управління створили з виритої землі пагорби, які були засаджені деревами і кущами.
За історичними даними, саме в цьому місці завершився остаточний розгром німецько-фашистських загарбників військами 2-го Українського фронту після звільнення Черкас. І велику роль в цьому відіграла бомбардувальна авіація.
Ми не змогли дістати бомбардувальник, таких вже не виробляли. Такі літаки залишилися лише в Польщі і використовувалися там для вантажних перевезень. Але поляки запросили за літак аж 15 мільйонів злотих, що нас аж ніяк не влаштовувало.
Допоміг маршал авіації Радянського Союзу Георгій Петрович Скориков – почесний громадянин міста, який брав активну участь у звільненні Черкас. Так ми й отримали винищувач СУ-7. Відтоді цей літак виконує найголовнішу роль – він символізує нашу Перемогу над ворогом (в серійному виробництві – з 1957 по 1972 рік, прим.)
Відтепер ми мали парк Перемоги, який ознаменував бойову славу нашого минулого, але слугував миру – відпочинку і здоров’ю черкащан. Його відкриття відбулося напередодні 9 Травня. І присутні на ньому були тисячі черкащан, перший секретар обкому Компартії України І.К. Лутак та члени бюро обкому партії, партійні, радянські керівники. Приїхали на відкриття парку “Перемога” двічі Герой Радянського Союзу Г.Т. Береговий, маршал авіації Г.П. Скориков та більше 300 ветеранів Великої Вітчизняної війни – учасників звільнення Черкас”.
