Дата публікації
Перегляди: 124
Триває один з концертів Павла Дворського у Львові. Звучить пісня «Ангели Майдану», зал встає… У тиші ллється золотий голос Павла Ананійовича: «Небесна сотня білих журавлів, душа яких летить під небесами. Ніхто із Вас вмирати не хотів, хай вічна пам’ять лишиться за вами…» Останні акорди, гучні оплески і запитання маестро: «А Богдан Михайлович Пісний є в залі?» Автор слів пісні встає і оплески не вщухають…
Поет, автор тексту пісні «Ангели Майдану», заслужений артист України Богдан Пісний віршувати почав ще будучи школярем. «Так, то були перші мої кроки як поета, — нині згадує, — але дитячі вірші так і залишилися в дитинстві, а пішов по життю я іншою стежкою».
Першу свою професію Богдан Михайлович здобув після закінчення школи – став вчителем географії. Згодом закінчив столичну Вищу школу міліції, працював начальником райвідділу, експертом-криміналістом, сповна відчув на собі тяжкість роботи у правоохоронних органах.
Після відставки продовжив викладацьку діяльність. «Я вчителем починав, вчителем і закінчую свій трудовий шлях», — посміхається, розповідаючи. Трудився заступником директора Європейського університету у Львові, а вже вісім років очолює цей вищий навчальний заклад.
Здавалося б, нічого йому вже не нагадувало про перші кроки як поета. Та сталася подія, яка не лише перевернула його сутність, а кардинально змінила життя.
У 2006 році Богдан Михайлович переніс операцію. «Щось там пішло не так і я кілька хвилин перебував у стані клінічної смерті, — згадує нині. — На сім хвилин я пішов до Бога. Бачив Всевишнього і Матінку Божу». Коли після операції почав розповідати медичній сестрі про це, думав, що вона подивується. Але жінка не здивувалася і пояснила хворому, що за 35 років її роботи у медичному закладі це не перший випадок, коли хворі, повертаючись «звідти», розповідають подібне. Повернувшись додому після лікарні, почав бачити дивні сни. «Мені являлася Богородиця уві сні і казала писати вірші. «Будеш відомим поетом», — звучало. Я дивувався. Як писати? Які вірші? — продовжує. — А потім написав першого вірша. Другий, третій». Не минало й дня, щоб на папір не лягали поетичні рядки.
Невипадково перша збірка поезій Богдана Михайловича називається «Дорога до Бога». Згодом у доробку поета з’явилися сонети, рубаї на кшталт Омара Хаяма (півтори тисячі!). З народженням старшого внука почав писати вірші і для наймолодших читачів – дві збірки вже побачили світ.
Окреме і чільне місце в творчості поета займають твори на релігійну тематику. Б.Пісний переспівав усі 150 псалмів. «Писалося досить легко, — каже. — Коли приніс їх священику, настоятелю храму святого Юра, просив благословення». Священик довго вчитувався у поетичні рядки, минув місяць, другий. А згодом Богдан Михайлович отримав благословення на видавництво переспіваних псалмів і в подарунок – передмову до книги від настоятеля.
У доробку поета – понад двісті пісень. Співпрацює з Павлом Дворським, Іваном Поповичем, Мар’яном Шуневичем, Ольгою Щербаковою, Михайлом Миркою, багатьма молодими виконавцями та гуртами. Виконують пісні на слова Б. Пісного і наймолодші артисти – львівський гурт «Цьомочки» бажаний гість на творчих вечорах Богдана Михайловича.
Розповідаючи про свою творчість, поет пригадав минулорічну подію, яка запам’яталася на все життя. З благословення Митрополита Львіського Ігоря відбулася проща родин до Риму. В рамках прощі львів’яни отримали аудієнцію у Святішого Отця Папи Римського Франциска. Подарували Святішому український коровай, а Богдан Михайлович презентував Папі свою збірку. Відтоді у бібліотеці Ватикану з’явилися твори львівського поета, а натомість він отримав подяку від Папи Римського, яка висить у його квартирі на чільному місці.
Минуло чотирнадцять років з дня клінічної смерті, і слова Матінки Божої про всесвітню славу збулися. Збірки його творів є в більшості посольств України по всьому світі. Свої поеми читав і на засіданнях Кабінету Міністрів України, зокрема поему «Голодомор».
А на запитання, скільки поезій з-під його пера вже побачило світ, Богдан Михайлович лише посміхається і додає: «Років півтора тому нарахував п’ять тисяч. А з тих пір і не рахував вже».
Поет гордиться своєю родиною, людьми, які надихають на творчість. Разом з дружиною викохали двох доньок, багаті п’ятьма онуками. Цінує друзів і однодумців, людей, як він називає, зі світлою енергією.
«Я щоденно молюся до Бога з проханням послати нам, українцям, розум, аби ми побудували державу на заздрість іншим, — переконаний поет. — Ми маємо для цього все. Варто лише прийти усім до любові, бо як будемо ненавидіти один одного, то хорошого не буде».
Мріє також, що скоро скінчиться пандемія, карантини, й він знову вийде на сцену рідної Львівської опери і разом з друзями – однодумцями й надалі пропагуватиме українське слово, українську пісню. «Пісня будь-якому віршу надає крила, — вважає, — тож моя поезія летить по світу саме у пісні. Я недаремно життя проживаю».
Катерина
Вальчиковська
Шполянські вісті
