Кравченковому роду нема переводу

Дата публікації

Перегляди: 3

Третього травня засновнику фермерського господарства «Ольвія» Івану Володимировичу Кравченку сповниться 55 років. Життя, так би мовити, поставило йому дві п’ятірки.

Ювілей – це час для підбиття підсумків прожитого, аналізу зробленого. Але аж ніяк не спочивання на лаврах досягнутого. Втім останнє – не для Івана Володимировича. Він завжди був і залишається максималістом. Розпочинав одну справу в господарстві і, довівши її до завершення, брався за іншу.

Закладати фундамент фермерського господарства Іван Кравченко розпочинав ще в ті часи, коли колгоспи були фінансово знекровлені рідною державою, яка за безцінь забирала в них зерно, затримуючи розрахунки, і направляла на шлях, що вів до банкрутства.

Тоді не було легко нікому. А таких, як Іван, називали ентузіастами, які недовго протягнуть, коли збанкрутують колективні господарства.

Проте пророки, яких було чимало тоді, не перевелися й зараз, як засвідчила історія приблизно трьох десятиліть, помилилися, особливо щодо такого фермерського господарства, як «Ольвія» в Матусові.

Отой максималізм Кравченка проявився з перших років господарювання. Спершу він довів на прикладі свого невеликого на той час господарства, що в Матусові цукрові буряки можна вирощувати більше 400 центнерів з гектара. На жаль, ця галузь через якихось 5-10 років відійшла в історію, і Івану Володимировичу довелося вирощувати інші, більш прибуткові сільськогосподарські культури.

Потім, в тодішньому Шполянському районі настав час майже повсюдного захоплення та запровадження в землеробстві так званої нотіл-технології. Або ще її називали нульовим методом обробітку грунту.

За звичкою ще з радянських часів, першопрохідців розхвалювали, ставили в приклад, а тих, хто не поспішав, критикували.

Іван же не поспішав, але його не могли віднести ні до першопрохідців-передовиків, ні до відстаючих.

Деякий час він придивлявся, зважував і щось робив в себе, пристосовуючи технологію до місцевих умов. А коли оті «першопрохідці» почали масово відмовлятися від розрекламованої технології, Іван Володимирович продовжував її застосовувати, але не на всіх полях фермерського господарства, а на окремих.

Час засвідчив, що при розумному підході отой нульовий метод обробітку грунту має право на життя на Матусівських землях. Навіть в найзасушливіші останні півтора – два десятки років на цих полях був достатній запас вологи, а отже, і врожайність культур була не збитковою.

Від старожилів Матусова нерідко можна почути, що Іван Володимирович, як вони висловлюються, «викапаний батько Володимир Іванович» і за характером, і за підходом до справи, за яку він береться.

Односельцям, які десятки років відпрацювали спільно зі знаменитим головою колгоспу Володимиром Івановичем Кравченком, важко щось заперечити. Як і голова, так і його син були у них, як кажуть, на виду. Мабуть, зараз важко знайти приклади, коли син взявся за продовження справи батька, але вже в інших умовах, в інших суспільно-політичних формаціях.

Правда, є одна особливість. Івану Володимировичу, як сину відомого господарника, було набагато важче. І не лише тому, що в Україні на той час агропромисловий комплекс колихало, як в розбурханому морі корабель.

Старший син не бажав, а враховуючи характер, і не вмів бути в тіні батьківської слави. Він хотів йти своїм шляхом. І це йому вдавалося. Схоже, батько це розумів і не прагнув сину давати вказівки, більше того, навіть гордився цими рисами сина.

Всі ці роздуми можна віднести до припущень. Але в них є доля правди. Якось ще за життя Володимир Іванович зателефонував в редакцію і попросив, аби там не висвітлювали порівняльну роботу його господарства і синового. Це, мовляв, може зашкодити становленню фермерського господарства через надмірну увагу.

Іван Володимирович не надто й прагнув до публічності. Але одну батьківську мрію він втілив в життя.

Мова звичайно йде про переробку вирощеного на полі та на фермі. Фермерське господарство «Ольвія» сьогодні має свій млин, де із вирощеного зерна виробляється борошно, соняшник переробляється на олію.

М’ясо свиней, птиці, яловичина, вирощені на фермі, переробляються на різні вироби. Взагалі цех переробки виготовляє до півсотні ковбасних виробів та різних копченостей.

Ось так Іван і втілив батьківську мрію в життя.

Летять роки, а фермер і не збирається зупинятися на досягнутому. Час від часу повторює: «Лиш би не заважали, а результати залежать від нас». Важко сказати, що під тим «не заважали» розуміється. Звичайно, війна в першу чергу стоїть на заваді. Проте, немало й інших перепон доводиться Івану Володимировичу долати.

Хіба будеш спокійним, коли кілька років тому в прокуратурі висунули Кравченку звинувачення в незаконному привласненні землі.

Збирали комісії з ОТГ, обміряли, складали акти, а на повірку виявилося, що то не його земля і належить вона іншому власнику.

Справа далі корзини не пішла. Але ніхто не враховує втраченого часу, нервів, а основне – не відповідає за неправомірні дії.

І.В. Кравченко вмів і вміє відстоювати свої права. Отут із селянами можна погодитися, що Кравченковому роду нема переводу і за підходом до справи, і за вміння господарювати.

Дід, батько були вмілими аграрниками – організаторами. Іван Володимирович продовжив їх справу. А ось вже й син його Володимир засвідчує вміння господарювати.

Кравченки є Кравченки – і цим все сказано, і один з них Іван Володимирович.

А щодо двох п’ятірок, які вже поставило йому життя, то нехай це буде як аванс, а попереду ще не один раз відзначаються ювілеї та при здоров’ї і з надійними людьми.

Анатолій Вікторук

Шполянські вісті

Previous post Психологічна підтримка для людей, які зазнали страждань внаслідок війни
Next post Багатодітний батько виконав обов’язок перед Батьківщиною

Добавить комментарий