У Тіньках Чигиринського району Черкаської області “Метелики в голові” записали історію майстрині, яка привезла у це село мистецтво квітчання наречених із похованих під водами Кременчуцького водосховища Шабельників. Про свою маму нам розповів син Ганни Михайло Кирилович Бондаренко 1953 року народження.
Ганна Бондаренко з маленьким Михайлом
Ганна Іванівна Бондаренко народилася 10 січня 1925 року у Шабельниках, була тринадцятою з чотирнадцяти дітей у великій родині. Пережила Голодомор, другу світову війну, а ще зраду чоловіка Кирила, який розлучився з нею і одружився на іншій, коли вагітну донькою Марією Ганну посадили в тюрму. Але розповімо про все по порядку.
“У родині моєї мами талант до мистецтва мала не лише вона, – згадує Михайло Кирилович. – Сестри Марія і Марта також квітчали ікони, але Цвітки для наречених, букетики молодим робила лише Ганна. Заквітчати весільну пару ікон, які тут звуть благословенням, коштувало 32 карбованці, а скільки коштував Цвіток, я вам і не скажу, не пригадую”.
Михайло і Марія з бабусею Єлизаветою (в центрі) та мамою Ганною Бондаренко
Прості віночки діткам з паперових троянд, листочків і пучків восковиць майстриня робила за один карбованець. Такий віночок ще дитиною купила собі дружина Михайла Ольга Іванівна, яка добре пам’ятає, як батько дав їй карбованця, а вона прибігла з ним до тітки Ганни за вінком.
Сама Ганна Бондаренко до школи ходила недовго, майбутня майстриня закінчила лише чотири класи. Як і багато однолітків, які жили в селі, працювати почала дитиною, у колгоспі. Спочатку на легшій роботі, а вже старшою на волах їздила, а ще працювала в місцевому продуктовому кіоску продавчинею. У 1951 році вийшла заміж за односельця Кирила. Через два роки народився Михайло, а коли за кілька років завагітніла донькою, трапилося горе. Теплого травневого дня в кіоск, де працювала Ганна, привезли рибу, вморожену в брилу льоду. Від тепла лід розтанув і риба стекла. Недостача була не великою, але достатньою для того, щоб на Ганну відкрили кримінальну справу, а саму її забрали в тюрму аж в Одесу. Пробула вона там кілька місяців, до вересня. У тюрмі народила Марію. А невдовзі після того кримінальну справу закрили, Ганну відпустили додому. Та вдома її чекав лише маленький Михайло. Чоловік Кирило за ці кілька місяців розлучився з дружиною і вже встиг одружитися на іншій.
Зараз, більше ніж через півстоліття, Михайло не тримає образи на батька, який давно помер. Але визнає – його мама тоді зневірилася в людях, дуже важко їй було повернутися до звичного життя. Заміж більше не вийшла, а з чоловіків дружні стосунки підтримувала хіба з чоловіком однієї з сестер, інших сторонилася. Кирило зі спільними з Ганною дітьми зв’язки не підтримував, хоч Михайло і намагався поговорити з ним перед своєю службою в армії.
Син майстрині Михайло Кирилович показує, як виготовляти кутові прикраси для ікон з фольги
За кілька років після тих подій в житті Ганни з донькою і сином почався новий етап, Михайло називає його “Перестройка”. Село Шабельники у 1959 році мали затопити водами Кременчуцького водосховища і у людей було небагато часу – лише рік, щоб розібрати свої хати і перевезти їх в інше місце. Новою домівкою родини стало село Тіньки. Михайло згадує, як допомагав мамі з бабою Єлизаветою: покладе на лопату цеглину і тягне її за собою туди, де складали нову домівку. Йому тоді було шість років.
Ті роки під час переселення були дуже важкими і голодними. Допомога від держави 5 карбованців була лише на Михайла. Чи Ганна позбавила Кирила батьківських прав, чи він сам відмовився – Михайло не знає. Батько дітям не подомагав. “Ви не знаєте, як ті хати строїлись, – каже Михайло. – Жили холодні, голодні, вікно маткою закрили, – в’язала баба Єлизавета мАтки з соломи, такі штори на вікна товсті, на три пальці”.
Облаштувавшись на новому місці, Ганна знову почала робити вінки нареченим, квітчати ікони, тоді ця праця стала основним джерелом прибутку їхньої маленької родини.
Одна з останніх ікон, заквітчаних Ганною Бондаренко, подарована рідними майстрині нашому проекту
“Елементи вінків, квіти для ікон мати робила наперед, – пригадує Михайло. – Папір, дерев’яну стружку і дріт купувала на місці, фольгу їй з Києва хтось возив вузькі такі смужки, вона їх зшивала, з неї і підсвічники в ікони робила, не лише в маленькі, тоді ікони і великі дуже були, то майстерна і тонка робота їх заквітчати. А я допомагав, бокові листочки вибивав. І ото, пам’ятаю, хлопці гуляють на вулиці, а Михайло клепає – помагає матері! Дротики для восковиць нарізала коротенькі штук по 8-10, їх кріпила на довгу дротину, папером не обгортала, відразу вмочала по черзі в парафін і потім для охолодження у воду. Її Цвіток мав передню частину, де було три великі троянди з стружки, і задню – де одна. На вашому давньому вінку все рівномірно, це не материна робота, іншої майстрині.”
Весілля на Чигиринщині, молода у вінку Цвітку. Фото з фондів Національний історико-культурний заповідник Чигирин
Ще пригадує Михайло, що мати його ще з Шабельників мала дивовижну здатність віщувати долю і завжди знала наперед, коли хтось з подорожі далекої повернеться, чи успішно здадуть онуки вступні іспити тощо. До неї ходили люди, щоб отримати відповіді на питання, які їх хвилювали. А от собі життя щасливого Ганна у долі не випросила, не судилося…
Автентичний Цвіток з фондів Національний історико-культурний заповідник Чигирин
Традиція справляти весілля в балганах, так на Чигиринщині називають шалаші, відійшла вже у 80-х роках. Михайло Кирилович одружувався з Ольгою Іванівною за новою модою, молода традиційний одяг і цвіток не вдягала, була в білій сукні і фаті. Свій останній вінок Ганна Бондаренко склала для онуки, але вона його на своє весілля не вдягла теж, подарувала у шкільний музей, де його, як каже син майстрині, з’їли миші. Може десь ще зберігається вінок Ганни, але нам знайти його не вдалося. А ось заквітчані нею та сестрами ікони досі є у багатьох хатах Тіньок. Одну з останніх ікон Ганни Іванівни її невістка Ольга подарувала нам. Ця ікона не була чиїмсь благословенням, її Ганна вже на схилі літ, неслухняними після інсульту руками склала для себе. Тепер вона буде благословенням нам у подорожах за історіями майстринь і вінками наречених Черкаського краю.
Весільна пара з Чигиринщини, молода у Цвітку. Фото Національний історико-культурний заповідник Чигирин
Померла Ганна у 2008 році, в оточенні своєї люблячої родини.
Ця історія супроводжена фотографіями з родинного архіву Михайла Бондаренка, за давні фото наречених у поширеному на Чигиринщині вінку Цвітку, фото автентичного Цвітка з музейних фондів авторки щиро вдячні Національному історико-культурному заповіднику “Чигирин” .