Фото тематичне
Інформацією про “виявлений” у документах театр поділився черкаський краєзнавець Борис Юхно. Він зазначив, що інформація про заклад з’явилася в документах 1919 року.
Навесні та влітку 1919 року на Черкащині більшовики націоналізували заводи, фабрики, млини й загалом все, де могла вироблятися будь-яка продукція. Проте наступна інформація, подана в офіційних документах, здивувала краєзнавця.
— Із наказу комісара народної освіти міста Умані від 27 березня 1919 року: “Усі театри Умані (Міський, Малий, Корсо, Експрес, Інтимний) і всі зали, в яких можуть бути влаштовані спектаклі, оголошуються власністю УРСР і переходять у відання комісара народної освіти Умані”, — процитував документ Борис Юхно.
Проте, як з’ясувалося, в “Інтимному” театрі не показували вистав для дорослих, яких можна очікувати за назвою.
— З’ясувалося — нічого такого. Тобто майже нічого. Бо й “інтимний” за словником — то ще з латини, а далі французької, “глибоко особистий, сердечно-щирий, близький, душевний”. В Європі та Росії “інтимні” театри стали популярними на початку XX століття. Вони не вимагали великої сцени, громіздких декорацій, а двох-трьох акторів цілком вистачало для повноцінного дійства. Власне, театральною площадкою могла слугувати більш-менш простора кімната на півсотні глядачів, налаштованих на моновиставу, інтермедію, фарс, низку пародій чи уривок з “великої” п’єси. В таких театрах часто влаштовували вечори, де всього такого пропонувалося потроху, — пояснив краєзнавець.
Назви популярних тоді п’єс, за словами Бориса Юхна, давно нікому ні про що не говорять, але не згадати їх він не міг.
— Тоді показували “Почин”, “Вибір нареченої”, “Вільне кохання, або Право проживання”, “Вова пристосувався”… — зауважив краєзнавець.
Джерело: Про Все
5