Дата публікації
Перегляди: 8
Історія медичної галузі у Василькові Шполянської громади має свою славну історію. Село і тепер велике, а колись тут проживало ще більше, кілька тисяч жителів. Тож ще до початку 70-их років минулого століття тут діяла не лише дільнична лікарня, а й місцевий пологовий будинок.
Зараз Васильківська амбулаторія загальної практики сімейної медицини розташована у затишному куточку села, понад ставом. У теплу пору року вона потопає у зелені і квітуванні дерев. У медичному закладі трудиться дружний колектив на чолі з завідувачем Васильківської амбулаторії Ольгою Бевзюк.
Влітку виповниться п’ятдесят років, як Ольга Леонідівна рятує життя людей, повертаючи їм здоров’я. Більша частина її трудового стажу минула у сільському медичному закладі, проте на початку лікарської діяльності О.Л.Бевзюк трудилася лікарем-хірургом в Монголії, згодом в Іркутській, Мурманській областях росії. Коли згадує перші роки роботи, зізнається, що найважче доводилося працювати у Монголії, де у військовій частині було настільки слабке забезпечення медичними препаратами, що вона як хірург, часто не мала навіть антибіотиків, а деякі медпрепарати, мазі доводилося виготовляти самотужки.
І хоч народилася у Львові, дитинство О.Л.Бевзюк минуло у Василькові, куди згодом повернула її доля назавжди. Переїхавши з сім‘єю жити на Шполянщину, для неї, хірурга за спеціальністю, кілька десятиліть тому не знайшлося вільного робочого місця у хірургічному відділенні районної лікарні. У зв’язку з цим очолила сільську на той час лікарню Василькова, одного з найбільших сіл тодішнього Шполянського району.
З того часу жителям села, можна сказати, пощастило, адже їхній сімейний лікар з досвідом хірургічної діяльності. Тож не раз, і не десяток разів надавала фахову допомогу односельцям за потреби так званого малого хірургічного втручання. Коли ж у Шполянській лікарні звільнилося робоче місце лікаря-хірурга, Ольга Леонідівна вже не покинула Васильків.
— Це правда, коли тільки приїхала працювати у Васильків, то жителям села не було потреби їхати до Шполи з деякими травмами, ранами, вивихами, — підтверджує вона. — Ці проблеми зі здоров’ям вирішували у сільській лікарні.
З усмішкою згадує тепер Ольга Леонідівна випадок, коли у день весілля її доньки довелося накладати шви на поранену ногу одній з працівниць місцевої тваринницької ферми. «Раніше сільські весілля справляли на власних подвір’ях, саме поспішали заносити тарілки з їдою для гостей, а тут раптом надвечір — мені невідкладна робота, — згадує. — Та лікарям не звикати, трапляється, і у вихідний, і посеред ночі доводиться йти на виклик».
Зараз у колективі Васильківської амбулаторії, яка обслуговує жителів Василькова, Георгіївки, Іскреного, Капустиного, Соболівки і Скотаревого, працює колектив з десяти осіб. Одного з лікарів, Геннадія Валентиновича Сокола, який трудився у Василькові понад півтора десятиліття, мобілізовано до лав Збройних сил України. Жіноча більшість колективу підтримує з ним зв’язок, хоч поспілкуватися вдається вкрай рідко, та мріє, що колись все ж настануть мирні часи, а лікар Г.В.Сокіл повернеться працювати у Васильків. До слова, про колегу, який нині на передовій рятує життя бійців, як завідуюча, так і інші медпрацівники відгукуються як про професіонала своєї справи, а ще людину з господарським підходом до всього, за що б не взявся. Неодноразово до редакції надходили листи вдячності та розповіді пацієнтів про своїх лікарів О.Л.Бевзюк та Г.В.Сокола.
Якщо говорити про населені пункти, жителів яких обслуговувала лікар О.Л.Бевзюк, сюди потрібно віднести й Устимівку, хоч зараз про цей сусідній з Васильковим населений пункт залишилися скоріше згадки. Останні його жительки, старенькі бабусі, здебільшого проживали у своїх дітей, скажімо, в Шполі, де їх час від часу навідувала лікар.
Зараз майже щодня в середньому шість-сім осіб проходять процедури у денному стаціонарі сільської амбулаторії. При цьому звернень, враховуючи телефонні консультації, значно більше, — пояснює лікар. — Якщо аналізувати перший квартал поточного року, то найбільше звернень було одного дня всередині лютого — прийшли і зателефонували зі скаргами 60 пацієнтів. Дивуватися не доводилося, адже тоді саме спостерігався період сплеску захворюваності на гострі респіраторні вірусні інфекції.
Наше спілкування перериває телефонний дзвінок від хворої — й Ольга Леонідівна поспішає вислухати співрозмовника та надати кваліфіковану консультацію. Відколи її колега-лікар на передовій рятує життя військових, у неї роботи додалося. Та О.Л.Бевзюк до навантажень не звикати. «Вочевидь, доведеться дочекатися повернення у колектив Геннадія Валентиновича, а потім вже самому вийти на заслужений відпочинок» — підсумовує.
Ольга Качан
Шполянські вісті
