То був перший автомобіль мого батька. Тоді – далеко не найпрестижніший, а тепер він видається мені найкращим. Десь 1973-го чи наступного татко придбав “горбатого” з рук ще новеньким аж за 1000 рублів, то з десяток зарплат. Чи лише за тисячу – як подивитися.
Витрішкувата жабка возила нас у село, на природу, а під дахом – то таки краще, аніж в колясці мотоцикла, в якій у подобі ляльки-мотанки я наїздився ще зовсім малим. Одного разу випадково вдалося завести “жужика” й мало не в’їхати у времянку (на фото вона у верхньому лівому куті). Тато розказали, що без прав їздити не можна, але донесли інформацію якось через зовсім не пристосоване для цього місце. Одним словом – найприємніші спомини дитинства… Розповідає чергову цікавинку краєзнавець Борис Юхно.
Конструкторські роботи над ЗАЗ-965 розпочалися у червні 1959-го, а вже за рік машинку випробував сам Хрущов. Назвав його “воістину народним автомобілем” і як у воду дивився: в опитуванні вже після розвалу Союзу автомобілісти СНД визначили “дирчика” найкращим вітчизняним легковиком. У рейтингу народних симпатій він випередив навіть знамениту “копійку”. Ну як – “вітчизняним”… Не секрет, що ЗАЗ-965 став радянською версією італійського Fiat-600, а місцями навіть Porshe-911. Так щодо двигуна ззаду пожартував Джеремі Кларксон, коли “Запорожець” записувався у знаменитій англійській передачі “Тор-Gear”. Та й загалом в Союзі ані раніше, ані пізніше не спромоглися на стовідсотково власного легкового автомобіля, але то – окремий непривабливий бік справи.
Клонуванням Fiat-600 займалися не у Запоріжжі, а на Московському автозаводі. Але оскільки конвеєр “Москвича” був завантаженим за брови, збирати нове авто доручили ЗАЗу, який на той час спеціалізувався на виробництві сільгосптехніки і називався “Комунар”.
Уперше модель показали на ВДНГ у травні 1960-го. Там нею підозріло милувалися італійці, французи та щиро – всі друзі із соцтабору. Потім кілька місяців тривали випробування, на яких “горбатий” прекрасно зарекомендував себе у горах, на грунтових шляхах та прийнятно – на сибірських трактах літньої пори. Насправді радянські інженери підійшли до роботи з реплікою творчо: встановили V-подібного чотирициліндрового двигуна повітряного охолодження і 13-дюймові колеса.
ЗАЗ-965 важив 650 кілограмів, запасу пального вистачало на 500 кілометрів шляху, а на сотню витрачалося п’ять літрів 76-го. Мотор потужністю 23 конячки дозволяв розігнати “жужика” до 110 км, а далі він йшов на зліт. Тому робочою швидкістю більшість автолюбителів обрали плюс-мінус 70 кілометрів.
Випробування закінчилися у липні і машину зразу повезли у Кремль. Микита Сергійович, який затявся “догнати й перегнати” Америку в усьому, навіть у кількості авто на душу населення, однозначно констатував: “хороший подарок трудящимся”, відтак – у серійне виробництво. До виготовлення деталей долучилися 32 підприємства України, Росії та Латвії.
1 жовтня 1960 року підприємство “Комунар” розпочало витуск товарних малолітражних автомобілів ЗАЗ-965. Модель мала чимало недоліків: тісний салон, маленький багажник, який, як і капот, відкривався лише зсередини, шумний двигун. “Запорожець” швидко перегрівався влітку і натужно запускався зимою. Але низька ціна та економічність спричинили величезний попит на модель.
На момент своєї появи “Запорожець” коштував 18 тисяч дореформених рублів, а після грошової реформи-деномінації 1961 року – 1800. Між людьми ходила байка, що ціна визначалася як сукупна вартість 1000 пляшок горілки. Середня зарплата по країні тоді складала 65 рублів, тож на машину треба було відпрацювати 27,5 місяців.
Під брендом “Yalta” ЗАЗ-965 продавали за кордон, адже як з’ясувалося, вимовити слово “Zaporozhets” там не всім вдавалося. “Yalta” доукомплектовувалася попільничкою і радіоприймачем. На цій же базі завод почав випускати і так звані “інвалідки” – модифікації зі зміненими механізмами кермування. “Зазик” знявся у кіно: на провідних ролях – у “Три плюс два” та “Королеві бензоколонки” та як актор другого плану – ще у кількох.
… Ера “Запорожців” скінчилася 1994-го – усіх шести модифікацій їх було випущено 322166 штук. З кінця 1980-х на лінію стали “Таврії”, потім вони трансформувалися у ЗАЗ “Славута”, остання з яких зійшла з конвеєра у 2011 році.
