Кажуть, осінь – найкраща пора для подорожей. Якщо маєте лише день часу і бажаєте побачити Черкащину – не минайте села Домантове і Драбівці на красивій і багатій своєю історією Золотоніщині. Розповідає проєкт “Метелики в голові“.
Музей у Домантовому зберігає безліч історій краю та його мешканців. Одна з них – про ікону Покрова Пресвятої Богородиці, якій понад сто років і яку, за легендою, місцевій жительці подарував Нестор Махно на знак вдячності за лікування. Ікону разом з легендою музею передав Олександр Тихонович Просяник 1934 року народження з Дмитровки, а йому вона дісталася від баби, яка зналася на цілющих властивостях трав і лікувала людей.
Сто років тому, на самому початку 1920-х, Нестор Махно був на Золотоніщині. За розповіддю баби Олександра Просяника, спочатку селами пройшла банда Марусі, а за нею загони Нестора Махна. У тому поході Нестор Махно травмував ногу і потребував лікування. Місцеві старожили про Махна казали, що він “женився в кожному селі”, але лікувати себе дозволяв виключно чоловікам. Та у цьому випадку вибору не було, травма дуже дошкуляла, а допомогти могла лише баба Олександра Тихоновича, імені якої, на жаль, історія не зберегла.
Тож з безвиході прийняв Нестор Махно допомогу від сільської жінки, яка зробила для нього мазь. Ліки дуже допомогли. Вдячний Нестор Махно підійшов до коня, дістав зі своїх речей скручену ікону Покрови Божої Матері і подарував її бабі Олександра Просяника. Було так насправді чи ні, історикам не відомо, але сільський музей зберігає цю легенду та ікону, яку ми сфотографували.
Цю історію ми записали від Віктора Почепцова, для якого справою життя було створення сільського музею і збереження історії села. Не так давно ми дізналися, що Віктор Федорович закінчив свій земний шлях. Світла пам’ять хорошій людині, сподіваємося, його музей житиме так само, як живуть його книги, які ми бачили в експозиції музеїв районних центрів області.
Недалеко від Домантового знаходиться село Драбівці, унікальну церкву якого звуть Галицьким кораблем у лісостепах України. Свято-Троїцька церква, пам’ятка національного значення ХVІІІ століття, зачарувала нас своєю історією, своїм виглядом, своєю дивовижною енергетикою. Ця церква бачила багато. Сотні років люди несли до неї свої думки, сподівання, радощі і жалі.
Свято-Троїцька церква побудована у 1764-1765 роках. За свою 250-річну історії її тричі переносили з місця на місце і неодноразово перебудовували.
У ході останньої реставрації, здійсненої у 90-х роках минулого століття, працівники Львівської реставраційної майстерні вкрили церкву гонтом, який не є характерним оздоблювальним матеріалом для дерев’яних храмів Середнього Подніпров’я. Завдяки гонтовому покриттю церква асоціюється з храмами Прикарпаття. Крім нетутешнього вигляду, який, втім, дивовижно гарно вписався у пейзаж села, церква цікава також тим, що тут збереглися врата з розписами ХІХ століття.
Маємо довгі вихідні і шкільні канікули попереду, теплу і затишну осінь, тож мандруймо Україною, дізнаваймось історію свого краю!
