Дата публікації
Перегляди: 136
Сторінка 1 з 2
Книга, котра днями побачила світ у видавництві «ІнтролігаТОР», розповідає про визначного українського вченого, письменника, сходознавця, історика української мови, одного з засновників Академії наук України, академіка Агатангела Юхимовича Кримського, життя і діяльність якого тісно пов’язані зі Звенигородщиною. Наприкінці минулого року відбулися ювілейні вшанування 150-річчя вченого і патріота Агатангела Кримського.
Допит, саме допит, а не виконання деяких формальностей, як то було мовлено Агатангелу перед цим, тривав уже третю годину. Й він, змордований хворобою, що дошкуляла дедалі сильніше, напружуючи всі сили, аби не знепритомніти, мусив відповідати на химерні або й геть безглузді запитання старшого уповноваженого другого відділу третього управління НКВС УРСР.
А той, маючи будь-що довести, що Кримський є «ідеологом українських буржуазних націоналістів», який «протягом кількох років очолював антирадянське підпілля», як буде згодом зазначено у справі за номером 148001, з якоюсь сатанинською незворушністю то довго й педантично уточнював той чи інший факт, то перескакував з одного запитання на інше, намагаючись заплутати змученого фізично й душевно допитуваного та спіймати його на якійсь неточності чи необережно мовленому слові. Почавши з запитання, коли і де познайомився він з Симоном Петлюрою, за яких обставин переїхав 1918 року з Москви до Києва, цікавлячись, ніби між іншим, деякими його знайомствами, оперуповноважений Секарьов раптом, ні сіло, ні впало, став вимагати признання Кримського щодо його підпільної антирадянської діяльності, вже майже стверджуючи, що саме він, Агатангел Кримський, був керівником підпілля.
Спробував було довести, що взагалі не чув ні про яке підпілля, що про звенигородський осередок Спілки визволення України дізнався оце зараз, на допиті. Намарне. Натомість енкаведист вимагав імен «ворогів народу» і навіть назвав деякі з них, чекаючи підтвердження.
Серед тих, кого було занесено до списку підпільників, які контактували з Кримським, значилися й доньки класика української літератури Михайла Старицького — Людмила Старицька-Черняхівська та Оксана Стешенко.
Безглуздя, нісенітниця!
— Які з них підпільниці? – не стримався Агатангел. — Ви цікавилися, скільки їм років? Так от, Людмила Михайлівна вже восьмий десяток розміняла, Оксана Михайлівна не набагато молодша від неї…
Проте Секарьов стояв на своєму: мовляв, слідству відомо, слідство має дані, отож віднікуватися немає ніякого резону. Оскільки ж допитуваний категорично відкидав звинувачення, аргументуючи їх безперечними фактами, зайшов з іншого боку:
— Який словник був виданий вами у 1923 році?
Зрозуміло, що таким чином робиться спроба довести зв’язок його, Кримського, з іншими «ворогами народу», передусім з Єфремовим.
— Це був перший том російсько-українського словника, виданий мною одним випуском, — відповів, очікуючи, що наступне запитання буде більш конкретним.
І не помилився.
— Виданий вами словник був вилучений з ужитку як явно націоналістичний, — підвищив голос слідчий. — Відомо, що ви працювали над ним разом з Єфремовим і Дем’янчуком.
Ну от. Їм, бачите, відомо. Тоді як і перший, і другий томи виходили під його, Агатангела, редакцією. І лише третій том редагувався Сергієм Єфремовим. Щодо Василя Дем’янчука, то він до редакції взагалі не входив. Так і відповів слідчому. Проте той продовжував накручувати запитання за запитанням. Навіть щодо техніки складання словника. Що ж, нехай послухає:
— Спочатку провадилися виписки окремих слів з творів авторів на замовлення та розподілом редакторської колегії з п’яти-шести осіб у складі Ганцова, Ніковського, Калиновича, Голоскевича та Марії Грінченко. Картки опрацьовувалися цією колегією у вигляді алфавітного словника і віддавались для передруку на машинці. Я, головний редактор, отримував повністю готовий рукопис словника і затверджував його чи виправляв.
— Таким чином, поруч з іншими, до словника входили слова з праць Єфремова та інших націоналістів, — гнув своєї енкаведист.
— Окремі слова. Оскільки Єфремов вважався знавцем мови, вони черпалися редакторами з його праць.
Що міг ще додати до цього? Втім, слідству потрібні були його «зізнання», а не відмова від звинувачень. Тому й почув категоричне:
— Ви проводили націоналістичну діяльність під час складання російсько-українського словника. З цією метою, будучи головою робочої підкомісії, проводили лінію на відрив української мови від російської, викидаючи зі словника російські слова, вводили до нього слова віджилі українські. Розкажіть про це детально.
Згадки про «Російсько-український словник», перший том якого був видрукований Інститутом мовознавства у 1940 році для обговорення, завдали йому нового болю. Бо ж недаремно в ході редагування словника він заявляв про вихід зі складу спеціальної комісії, затвердженої ЦК компартії України. Тоді в своїй заяві на ім’я голови комісії Федора Редька він писав: «Я рішуче й безповоротно виходжу зі складу комісії, бо не маю вже сил, фізичних навіть, виносити тую шкоду, яку мені завдають тії засідання. Словник складено не попросту в обрусительному дусі (це було б ще півбіди): складено його із свідомим напрямом систематично покалічити нашу мову, спотворити й перекрутити її структуру. А в державній комісії калічники нашої мови, автори цього антинаукового й тенденційно-шкідливого «російсько-російського» словника засіли не на лаві підсудних у характері провинників, а на лаві суддів, з правом вирішальних голосів»…
Далі буде. Феофан БІЛЕЦЬКИЙ
- Початок
- Попередня
- 1
- 2
- Наступна
- Кінець
Шполянські вісті
