Дата публікації
Перегляди: 0
Днями свій 90-річний ювілей відзначив шполянин Віктор Костянтинович Лопатін. У свідоцтві про народження було вказано, що народився він у 1935 році. І лише кілька років тому внук ювіляра Андрій звернувся до архівів і родина дізналася, що справжній рік народження Віктора Костянтиновича – 1934-й. Інформація про рік народження містилася у протоколі допиту його репресованого батька Костянтина Лопатіна, якого розстріляли в Умані.
Батька репресували, тож мама сама ставила на ноги трьох дітей, серед яких Віктор був наймолодшим.
У своєму житті йому довелося чимало пережити, найважчі спогади, то про дитинство – не завжди радісне, не завжди сите.
Народився і виріс ювіляр на сусідній Кіровоградщині, у селі Лебединка. Мальовничі краєвиди рідного села завжди супроводжували, куди б не закинула доля. Та й зараз Віктор Костянтинович майже щороку відвідує малу батьківщину. Каже, що з тих поїздок до рідного села набирається сил жити далі.
В його молодості все було, як і в тисяч ровесників. Після закінчення школи – служба в армії, а згодом і навчання. Віктор Лопатін не лише здобув освіту в Уманському кооперативному технікумі, а й знайшов там свою долю – майбутню дружину Тамару.
Тамара Дмитрівна була родом з Макіївки Донецької області, а у 1958 році вони обоє стали шполянами. Тут жили, працювали. Тут народилися їх сини – Костянтин і Юрій.
Віктор Костянтинович більше сорока років свого життя присвятив роботі в кооперації. Був товарознавцем, працював на інших посадах. Довелося суміщати знання торгівлі з педагогікою. Раніше в центрі Шполи функціонувала виробнича школа продавців. Саме в ній й трудився завучем. Навіть заочно здобув педагогічну освіту – закінчив факультет філології педагогічного вузу.
А ще Віктор Лопатін багато років був позаштатним кореспондентом газети «Шполянські вісті». Й дотепер ювіляр зберігає вирізки з нашої газети у окремій папці.
Зізнається, що розраду від робочих буднів завжди знаходив на пасіці. Скільки тримав пасіку – стільки й вивчав бджільництво, використовував кожну новинку у себе на пасіці. Це сьогодні, як жартує син ювіляра Костянтин, старенький більше консультує, ніж працює на пасіці, здоров’я вже не те.
Й хоч діти та внуки просять й на городі не поратися, допомагають, та Віктор Костянтинович все рівно овочі вирощує, й двором опікується. Й борщу наварить, й виноградник обійде. Не звик сидіти без роботи. Коли рідні просять відпочити, бо вже вік не той, віджартовується: «Так, в мене болить, але добре, що болить все відразу».
Сини Костянтин і Юрій живуть поруч у Шполі, тож щодень провідують. Онуки Вікторія, Едуард, Андрій і Антон рідше з’являються, адже живуть далеко від рідного міста. А коли приїздять, то відразу поспішають до дідуся. Багатий ювіляр і на правнуків, яких у нього четверо.
Тож у день народження й в домі у Віктора Костянтиновича було гамірно, і телефон не вщухав. Адже усі, хто колись трудився поруч, спішили привітати з поважним ювілеєм. Згадували молодість та бажали ще довгих років життя.
Катерина
Вальчиковська
Шполянські вісті
