Столяр мріє про власну майстерню

Дата публікації

Перегляди: 152

Ще малим хлопчиною Валик прибігав до діда Василя Івановича Загороднього дивитися, як той скрупульозно трудиться над виготовленням вікон та дверей, ладнає та майструє дерев’яні паркани. Тільки що малому хлопчині —  тоді в нього були свої турботи — не надто зацікавлювало його те майстрування. Навіть не замислювався, що настане час, коли й сам візьме до рук дідовий добротний інструмент та продовжить родинну столярну справу. Мріяв скоріше про роботу в сільському господарстві, освоїти фах водія вантажівки чи механізатора.

Та чи то так доля вела, чи обставини складалися, а пішов після закінчення школи Валентин Євтушенко навчатися до Київського вищого професійного училища деревообробки. Стажувався в оббивочному цеху на одному зі столичних підприємств («Спецмеблі»). Там переймав досвід у старших колег, професіоналів цієї справи.

Про дідуся, який вже полишив цей світ, залишилася лиш добра пам’ять. А ще — деревообробні інструменти. Зараз Валентин проживає у його хаті на хуторі Тарасівка, що на Тальнівщині. І з роками все більше захоплюється деревообробною справою.

Щоправда, робить це у вільний від основної роботи час, адже працює оператором на Тальнівському щебеневому заводі. У свої 29 років ще не створив сім’ї, тож господарює самостійно. Зараз у В.Євтушенка є кілька замовлень на перетяжку старих меблів.

– Якщо маєш бажання, то всьому можна навчитися, — зізнається майстер. – Раніше я працював столяром, потім почав займатися ремонтом та реставрацією старих меблів. Цієї справи не покидаю. На перший погляд, здається: та скільки там тієї роботи! Але буває всякого. Щось дається легше, щось важче.

Інколи люди, забираючи своє замовлення, просто не впізнають оновлені і свіжі диван чи крісла, які привозили для перетяжки. Хоч кожна така річ вимагає індивідуального підходу. Важливо враховувати, який матеріал використати для начинки дивана тощо.

До рук Валентина потрапляють і радянські меблі, і нові, сучасні. Мебляр пояснює, що старі, колишні, міцніші. І переконаний, що кілька десятиліть тому, в радянські часи, на підприємствах більш відповідально ставилися до їх виготовлення, дотримуючись визначених стандартів, не те, що тепер. Зараз можна зустріти усякого. Тканини для оббивання замовляє зараз у столиці.

– Зараз дуже багато меблів, що обтягнуті замінниками шкіри. Таке покриття швидко зношується. Інша річ – тканини для оббивання. Їх асортимент широкий. Є ті, що легко піддаються хімічній обробці. Плями можна без проблем відіпрати чи затерти. Іноді раджу людям, яким матеріалом буде краще і надійніше перетягнути кухонний диван чи те ж крісло.

Із кроєм та пошиттям нового «одягу» для стільців, диванів та крісел Валентину допомагають мама Галина Василівна та хрещена Євгенія Петрівна Кухарська. Для прикладу, з дивана акуратно знімається стара обшивка. Її акуратно розпорюють по швах, розбирають «на запчастини». Потім ці «викрійки» переносять на новий матеріал, вирізають та зшивають. Далі – процес «одягання».

Окрім перетягування меблів, Валентин виготовляє вироби з дерева. Раніше виконував на замовлення, за готовим кресленням альтанки, дитячі гойдалки, майданчик у Мошурові. Була вільна хвилина – зробив лялькове ліжечко.

Знають молодого чоловіка та вже переконались у його майстерності не лише односельці, а й жителі сусідніх населених пунктів. А він поки що, особливо холодної зимової пори, трудиться, виконуючи замовлення, у власному будинку. Адже в тій благенькій прибудові, що залишилася ще від діда, зараз холодно. Водночас мріє колись облаштувати власну деревообробну майстерню, де буде змога реалізувати всі плани і задуми.

Ольга Качан

Шполянські вісті

Previous post Його пісенна душа – на Волині
Next post «Молодь у взуттєвики не рветься»

Добавить комментарий