Майстриня із Черкас Юлія Кикоть у вільний від роботи час створює копії стародавніх українських намист, які одягали жінки до національних строїв. Для музеїв і колекцій, вона реставрує давні прикраси, розповідає Суспільне.
За фахом — бухгалтерка, а за покликанням — мисткиня. Створювати автентичні прикраси Юлія Кикоть узялася на початку війни в Україні — у 2014. Тоді й зрозуміла: нанизування відволікає від думок про небезпеку, яка підстерігає чоловіка у зоні бойових дій, а створене намисто несе власницям втіху та спокій. Про історію намист з Черкащини, про дукачі та приналежність до нації та про вереміївських золотарів — у розмові.
Попит на національну приналежність
Юлія Кикоть розповіла, що одна з клієнток, яка проживала в Маріуполі, їй зізналася: першим до тривожної валізки поклала створене майстринею для неї намисто. Утім сама пані Юлія із початком повномасштабної війни вирішила, що відновлення давніх прикрас нікому не буде потрібне. Та коли прийшла відправляти замовлення, здивувала персонал пошти:
“Але уже в березні 2022 року я почала відправляти перші намиста. Купували та замовляли, не зважаючи на війну”.
Додала: зараз попит на прикраси такий самий, як і до війни. Більше стали купувати українки, які живуть за кордоном. Бо ціни більш доступні для їхніх можливостей, додала майстриня. Її намисто вартує від двох тисяч гривень до 300 доларів. Тому що до складу можуть входити дорогоцінні метали та напівдорогоцінні камені:
“Перенизую корали срібними намистинами-ґудзиками. Вони дорогі. У мене замовляли і на 12 низок, і на 15. Це пишне, багате намисто”, — пояснила Юлія.
Клієнтка із Маріуполя перед самою війною замовляла у Юлії подібне намисто. Коштувало воно тоді дорого, пригадала:
“Згодом ця жінка мені писала, що першим поклала в тривожну валізку моє намисто з коралами. Вона вивезла його в Європу. Веде там активну громадську діяльність. Часто його одягає. Каже, що цьому намисту в Європі упізнають, що вона українка”.
Юлія працює головною бухгалтеркою. Щодня після роботи приділяє дві-три години виготовленню прикрас:
“Поки викладу усе, що потрібно, поки понанизую, а потім це намисто скріпити треба, зробити зав’язки, або косички виплести”.
Юлія вивчає історію створення намист і особливості, притаманні різним регіонам, особливо, Полтавщини. Ну й Черкащини, звідки вона родом. До прикрас має колекцію стародавнього одягу.
“Музеї просять відреставрувати старовинні силянки, інші прикраси. Складно відновити колір, щоб старовинне скло не потьмяніло, не тріснуло”.
Намисто, як додатковий захист
На Черкащині найбільш цінними було намисто з коралів (камінь – ред.). Носили також річкові перла. Бідніші люди носили заміну коралу – смальту. Ще одягали рогове намисто, яке робили з рогів тварин. Вони були дуже схожі на корал.
“Кожна дівчина діставала собі коралі сама, купувала на розсип намистини, і потім збирала. Це було сакральне дійство. Люди вірили, що намисто відводило зурочення. Погана на око людина дивиться на намисто і не дивиться на вас”.
Тоді намисто дуже берегли. Одна безперервна нитка з намистинами без вузликів і розривів символізувала долю. Порвати намисто було поганим знаком, пояснила майстриня:
“Чим старшою ставала дівчинка, тим більше у неї ставало разків в намистах. У молодик дівчат переважали червоні кольори. У весільному намисті мала бути лише одна нитка із блакитних намистин. Зі старішанням жінки починали носити сині або чорні намиста, і їхня кількість зменшувалася”.
Якщо в намисті є дукач, це точно українка
Дукачі — це частина намиста, монета з бантом, розповіла Юлія. Ніхто в світі більше не носив дукачів. Якщо жінка одягає намисто я традиційну прикрасу, і в ньому є дукач, вона точно українка.
“Монети в прикрасах є і в інших країнах. А дукачі — це тільки українські. Центральна і Східна Україна використовувала російські рублі з орлами. Так носили. А ще карбували релігійні сюжети: Трійцю, Різдво, Покрову. Зараз російські орли в реставрованих прикрасах не використовують, тільки релігійні сюжети”.
Золотарство в Україні було найбільше розповсюджене саме на Черкащині. У селі Вереміївка, яке зараз затоплене Кременчуцьким водосховищем, був найбільший центр золотарства в Україні, розповіла майстриня. Найрозповсюдженіші і найбільш впізнавані в Україні дукачі — вереміївські.
“Тамтешні золотарі забезпечували дукачами всю Україну. І досі в Черкаському краї ми маємо три найбільших золотарі України, які відтворюють стародавні прикраси. Вони живуть у Черкасах. Це Василь Білоножко, Микола Литвиненко і Юрій Коваленко”.
Нанизування намистин позбавляє поганих думок
Займатися відновленням прикрас Юлія Кикоть почала із 2014 року, коли в Україні почалася війна. Тоді українці почали самоідентифікуватися як нація, шукати відповіді на питання, хто ми є, яка насправді наша історія?
“Чоловік був волонтером, потім пішов добровольцем служити за контрактом у 128-й бригаді. Хвилювалася за нього, а нанизування на нитку намистин дуже відволікає від поганих думок, знімає напругу і тривогу”.
Майстриня переважно відтворює оригінали, а копії робить із сучасних матеріалів, але дуже схожими на давні оригінали.
“Намагаюся брати лляну нитку, щоб було близько до оригіналу. Натуральна нитка недовго слугує, тому беру і капронову. Але тоді треба і голку тонку і нитку”.
Попит на прикраси Юлії Кикоть зростає тільки тричі на рік. Тоді майстриня робить намиста вранці і увечері. В інші періоди може виготовити лише одне намисто на тиждень. Під настрій.
