Дата публікації
Перегляди: 100
Минуло майже два десятиліття, як Володимир Музиченко переступив поріг майстерні свого батька – відомого в Шполі і за її межами годинникаря Віктора Музиченка.
— З 15 років канікули я проводив у майстерні батька, — пригадує Володимир Вікторович. — Вчився премудрощам годинникарської справи. А з 17 років цілих сім років працював годинникарем.
Легкою роботу годинникаря не назвеш. Тут потрібні не лише вміння і навики, а й терпіння. «Тато годинами міг розбирати механізм годинника, цьому й мене вчив. Його слова: «Бережи очі і руки, бо то твій хліб» не забуду ніколи», — зазначає майстер.
Та доля склалася так, що довелося опановувати інші спеціальності – комп’ютерника, заправника. Хоча зізнається, що завжди любив заглянути в майстерню до батька, покопатися у складних механізмах. «Відвести душу», — як стверджує.
За роки своєї роботи годинникар Віктор Музиченко завоював авторитет у шполян та жителів району за свою майстерність, вміння полагодити найскладніший механізм. Цінували клієнти його і за комунікабельність та привітність.
Життя часто підносить нам несподіванки, інколи – дуже важкі і неприємні. «Такою тяжкою втратою стала для нас тяжка хвороба і смерть батька», — з сумом пригадує В.Музиченко.
З тих пір минуло вже 9 місяців, а постійні клієнти досвідченого майстра за звичкою йдуть до майстерні протоптаною стежиною. Володимир, коли тато пішов з життя, довго не роздумував – розрахувався з попередньої роботи і став до верстата.
На своєму робочому місці, як і батько, й годинник полагодить, й запасний ключ виготовить, й ножі чи ножиці на совість наточить.
Та найбільше молодому майстру до вподоби ремонтувати старовинні годинники, розбиратися у складних механізмах. Ось і нині на стіні в його майстерні тіктакає годинник, якому більше ста років, ще з 19 сторіччя. Володимир Вікторович взявся повністю реставрувати і сам корпус, і годинниковий механізм.
— Хороший надійний годинник сьогодні коштує понад дві тисячі гривень, — розповідає. — Хоча більшість наших людей не завжди можуть дозволити собі таку розкіш.
Багато пенсіонерів серед його клієнтів, які користуються ще радянськими годинниками. Та майстер з задоволенням відзначає, що останнім часом побільшало у майстерні і молодих замовників послуг: «Молодь теж переходить на годинники, це стає модним».
Коли Володимира Вікторовича запитують, чи не шкодує він, що захопився годинникарством, він усміхається і щиро відповідає: «Не було такого дня, щоб я пожалкував про це. Продовжуватиму цю справу, бо від цієї роботи отримую задоволення. Шкода лише, що батька поруч немає. Іноді так потрібна його підказка чи підтримка»…
Катерина
Вальчиковська
Шполянські вісті
