Дата публікації
Перегляди: 214
Володимир Миколайович Мишалов належить до тих керівників Шполянщини, якому довелося працювати на зламі двох загальнопротилежних систем: радянської і ринкової. Коли перша вже практично не працювала, а друга лише — робила перші кроки.
З одного боку ніби всі вимагали самостійності в господарюванні, а з іншого — ніхто так і не відміняв звітності, показників.
Крім цих управлінських проблем, довелося вирішувати чимало й соціальних, адже розвал фінансової системи змушував діяти на свій страх і ризик, щоб людям була і зарплата, і робочі місця зберегти.
Не раз траплялося, що сьогодні прийнялося одне рішення, а на другий день воно вже було невірним. Наприклад, якось за участю Володимира Миколайовича проводилася нарада, де стояло питання про покарання одного з керівників за бартерні операції. Тоді вирішили винести догану, аби уберегти керівника від порушення кримінальної справи, а через якийсь тиждень доводилося таких, як отой керівник, ставити в приклад за вирішення проблем з рахунками на бартерній основі за використану електроенергію, погашення заборгованості по заробітній платі.
Таких прикладів можна наводити безліч. Такий був час.
Володимир Миколайович — єдиний керівник району, за останні три десятиліття, за часів незалежності України, який обирався на Шполянщині на посаду прямим голосуванням населення.
Це вже потім центральна влада ліквідувала оте вираження волі народу і такі керівники, як Володимир Мишалов стали за своїми обов’язками повністю підпорядковуватися обласній та президентській владі. Зміна влади на партійній основі вимагала зміни і на місцях.
Але саме В.М. Мишалову вдалося втримати господарство району на плаву.
І коли згідно указу президента Кучми його звільнили, він заявив перед керівниками: «Я залишаю район живим, жодна ферма не ліквідована, збережені робочі місця».
Після нього жоден керівник району на його посаді не зміг подібне сказати.
Взагалі Володимир Миколайович за посадами не гонився. Так в житті траплялося, що вони його самі знаходили. Закінчив училище, працював в Топильній, звідки родом, потім була «Сільгоспхімія» і головування в колгоспі в Товмачі.
Це за його головування споруджено школу, а в колгоспі був свій консервний завод. Та й головою райвиконкому його обрали в Шполі більшістю голосів.
Вміння спілкуватися з людьми не раз його виручало і допомагало в роботі. Навіть вийшовши на заслужений відпочинок, він не сидить без діла. Жителі вулиці обрали головою вуличкому, отож доводиться нерідко відстоювати їх інтереси.
А ще в нього з’явилися й інші обов’язки. Внуки в різних видах спорту добивалися високих результатів, отримали звання майстрів спорту, заслужених майстрів. Вони неодноразові призери чемпіонатів України, міжнародних змагань. І в цьому є й заслуга Володимира Миколайовича, який разом з дружиною, Валентиною Федорівною, допомагали їм якщо не фінансово, то доброю дружньою порадою.
Звичайно, вік бере своє. Але ветеран залишається оптимістом, переборюючи різні хвороби, на своїй присадибній ділянці вирощує різні овочі, фрукти. А коли йому закидають, що міг би вже й відпочити, то усміхаючись відповідає: «Коли нічого не робити, то й нічого не буде» і знову береться за своє.
Отож шановний Володимире Миколайовичу, з роси й води Вам, нехай щастя розціловує вас кожен прожитий день і так до першого сторіччя, і не менше!
Анатолій Вікторук
Шполянські вісті
