Дата публікації
Перегляди: 147
Надії Анатоліївні важко й пригадати такий час, коли вона не працювала в районному військовому комісаріаті. Здається, в стінах цієї організації проминуло все її життя, принаймні трудове. Так і є, Н.І.Пухлій віддала військкомату сорок років життя, пропрацювавши при дванадцяти військових комісарах. Як прийшла сюди на роботу, де колись трудився батько, так і сама залишилася. Хоч в юності мріяла вивчитися на вихователя дошкільних закладів.
— З першого разу мені не вдалося вступити до педагогічного навчального закладу, а матері важко було утримувати нас, трьох дітей. Так, вочевидь, сама доля привела мене, сімнадцятирічну, до військкомату. Офіційно зарахували на роботу з початку 1980 року, при тодішньому керівникові Піщаному Юрію Гавриловичу, — пригадує вона. — Батько не надто бажав, аби я залишалася тут на роботі, проте завдяки досвідченим наставницям, працівницям цієї організації Молчановій Євдокії Олексіївні та Кошовій Марії Степанівні легше було освоїти свої обов’язки, як мовиться, прижитися у колективі.
Перші шістнадцять років була військовослужбовцем, діловодом. Водночас у колективі почувалася, як у своїй сім’ї, хоч роботу, точніше, службу не назвеш легкою. Траплялося, сюди доводилося поспішати посеред ночі у дні, коли оголошувалася навчальна тривога. У радянський період, коли між колективами військкоматів, проводилися змагання за підсумками роботи, Шполянський неодноразово посідав перші місця.
У різний період Надія Пухлій трудилася у мобілізаційному відділенні, відділенні обліку сержантів і солдатів, відділенні комплектування та на інших посадах. Свого часу, кілька років поспіль, доводилося бувати у відрядженні в Генеральному штабі, опрацьовуючи документи, які призначалися для користування в районах.
Вона й досі розчулюється, коли згадує 1986 рік — аварію на Чорнобильській АЕС — а заодно мобілізацію військкоматом жителів району для ліквідації її наслідків. За тими подіями стояли долі цілих родин, сльози дружин, а працівникам комісаріату важливо було залишатися (як і в інших непростих ситуаціях) урівноваженими та зберігати спокій.
У пам’яті Надії Анатоліївни день, коли після проголошення незалежності України увесь колектив Шполянського районного військового комісаріату присягав на вірність Україні. І кожен з працівників окремо зачитував присягу.
Такі вони, спогади колишнього військовослужбовця, однієї з найдосвідченіших працівників Шполянського районного комісаріату, який нині носить назву Шполянський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
Ольга Качан
Шполянські вісті
