Дата публікації
Перегляди: 2
Кілька років тому, під час відзначення чергової річниці виведення радянських військ з Афганістану, до центру міста рухалася колона колишніх воїнів-інтернаціоналістів. На півдорозі до колони, зі словами:
«Моє місце — серед цих хлопців» приєднався і благочинний церков Шполянського благочиння, протоієрей Василь Костенко. Мало кому зрозумілим тоді був вчинок батюшки, адже ніхто з присутніх не знав цієї сторінки життя благочинного. Скільки цих сторінок, відомо лише близьким людям отця Василя…
Днями благочинний відзначатиме 75-річний ювілей і всі сторінки його життя, з раннього дитинства й до сьогодні, раз по раз виринають в пам’яті, а потім знову ховаються, ніби сонячне проміння за хмари.
Народився Василь Дмитрович у багатодітній родині в селі Сидорівка Корсунь-Шевченківського району на Черкащині. В родині підростало семеро дітей — шестеро хлопців і одна дівчинка. Змалечку привчені до нелегкої сільської праці і взаєморозуміння в родині, діти зростали дружними, готовими завжди прийти один одному на допомогу.
Василь, один з наймолодших дітей, теж виріс сильний духом і майстром на всі руки. Ці риси згодилися в подальшому житті.
За плечима Василя Дмитровича — навчання у Криворізькому гірничому технікумі, освіта юриста, здобута у Московському державному університеті, Красноярський сільськогосподарський інститут. Свого часу працював майстром навчання у гірничому училищі в Кривому Розі.
Там же, у столиці Кривбасу, познайомився з майбутньою дружиною Ольгою, з якою крокують по життю ось уже 57 років.
Однією з рис, притаманних благочинному, є вміння згуртовувати навколо себе однодумців. Так було, коли працював майстром у технікумі, під час служби в армії, і в гарячих точках. Згодилася ця риса і через багато років, коли прийшов до служіння Господу — при відновленні храму у Лебедині та будівництві Свято-Миколаївської церкви у Шполі. Саме він, з благословення тодішнього владики Софронія (на жаль, нині покійного) розпочинав відновлення Лебединського монастиря.
Викладацький хист, знання психології людей проклали викладацький шлях майбутнього благочинного Шполянщини і в училищі, де працював, і в армії, де вчив курсантів секретам східного єдиноборства.
Далі була надстрокова служба в армії, в загоні особливого призначення, тож спогади про Афганістан, втрату побратимів й досі крають душу. Після поранення в отих точках повернувся додому.
Коли розпитують, як він, людина військова, звикла до цивільного життя, прийшов служити Господу, отець Василь лише посміхається. За нього розповідає дружина: «Ми росли в набожних сім’ях, де дотримувалися посту, шанували православні свята і традиції. Мені з дитинства бабуся читала Псалтир, молилися й у родині Василя Дмитровича. А вже коли побралися, то часто відвідували храм».
Згодом Василь Дмитрович знову став студентом — слухачем Київської семінарії. Далі була служба у Володимирському соборі, і Шполянщина, куди переїхав з родиною на справу служіння Господу.
Вже більше тридцяти років за плечима священика — дорога, якою навертає своїх прихожан до Бога, вселяє надію і допомагає ставати на істинний шлях душі.
— Батюшка — людина, за плечима якої спокійно і надійно не лише нам, його рідним, а й його духовним братам і сестрам, — переконана матушка Ольга.
У день ювілею благочинний прийматиме вітання від родини — дружини, синів Віктора і Володимира з сім’ями, внуків Соні, Кирила, Олега і Ольги. Найбажанішим буде привітання від трирічної правнучки Яночки.
Вітатимуть свого духовного отця і прихожани церков Шполянського благочиння. А ще серед духовних чад благочинного чимало вихідців зі Шполи, яких доля закинула далеко за межі Черкащини, а то й України. Вони не забувають свого духовного отця, телефонують як за порадою, так і просто поговорити по душах.
Приєднується до привітань благочинному і колектив «Шполянських вістей». Бажаємо Вам, батюшко, наснаги і здоров’я, добра і любові. Будьте щасливі Ви і Ваша родина, а благодать Господня нехай осяває всі Ваші задуми і плани.
Катерина Вальчиковська
Шполянські вісті
