Ми досить часто у повсякденному житті чуємо вислів «Україна – житниця Європи». Важко уявити, але у різні роки на Україні намагалися вирощувати не лише цінні зернові культури, а і бавовну, лимони, чай і навіть каучуковмісні рослини. На українських чорноземах за радянських часів розбивали бавовняні, кок-сагизові та чумизові плантації. Головною метою вирощування непристосованих до українських умов та клімату культур було, звичайно, здобуття продовольчої незалежності від ,,капіталістичних країн’’, до чого активно прагнули радянські можновладці. Проте, виходило це в них не дуже успішно, розповіли цікаву сторінку з історії в обласному краєзнавчому музеї.
Сьогодні майже ніхто не знає, що означає «кок-сагиз», а в післявоєнні роки ця рослина, що схожа на кульбабку, була важливим стратегічним продуктом. У країні зі стрімким розвитком індустріалізації постала гостра проблема у гумі, яка почала широко використовуватись у різних сферах життя від пошиття чобіт, до коліс для машин і ременів на заводах. Серед 993-х видів рослин, що синтезують каучук, кращим виявився середньоазійський кок-сагиз. Вирощувати каучуконоси на Україні почали в післявоєнні роки з 1948 року. Цій рослині виділяли найкращі площі в Україні.
Зокрема, на Черкащині у с. Червона Слобода під цю культуру були виведені площі і голова колгоспу Кузнець Сидір Антонович узяв, як годилося, підвищені соціалістичні зобов’язання. Але складний обробіток кок-сагизу викликав неприязнь у місцевих колгоспників.
Висмикувати рослину, в якої цінною промисловою сировиною були лише корені, доводилось вручну. А найбільшою проблемою у вирощуванні став збір насіння, тому що при невеликому пориві вітру його розвіювало по полю. Сидір Антонович разом з місцевими сільськими майстрами удосконалили сіялку для кок-сагизу. У колгоспі створили ланки, які повинні були опікуватися кок-сагизом, і кожен учасник такої ланки мав вручну зібрати не менше 2 га культури. Тодішні колгоспники повзали полем на колінах, обмотуючи ноги ганчір’ям, щоб не постирати шкіру. Проблемою була і схожість кок-сагизу зі звичайною кульбабою, яка росла на тих же полях як бур’ян. Але, незважаючи на труднощі, у 1949 році колгосп одержав непоганий урожай, а голова колгоспу був нагороджений орденом Леніна та удостоєний Сталінської премії (таку назву мала на той час в СРСР Державна премія).
У 70-х роках ХХ століття змайстрована ручна сіялка для висівання кок-сагизу була передана до фондів Черкаського обласного краєзнавчого музею.
Згодом кок-сагиз під впливом місцевого клімату почав мутувати, і вихід каучуку з коренів знизився до 6%. Незважаючи на всі недоліки, цю рослину активно продовжували вирощувати в країні. Площі кок-сагизу на Україні сягали 7000 га. Після того, як почали виготовляти синтетичний каучук, про ,,цінну технічну культуру’’ забули.
