Історія Черкащини, й Катеринопільщини зокрема, приховує багато нерозгаданих таємниць. Такою ж загадкою є поховання в Лимишівському лісі поблизу села Залізнячки Єрківської громади.
Надгробок з мальтійським кам’яним хрестом лежить на землі, хоча колись очевидно стояв. Розколотий, тому не можна прочитати прізвище. З уцілілого напису дізнаємось, що тут похована раба Божа Анастасія у 1812 році. Сам хрест та напис свідчать, що жінка була не простою, а мала, ймовірно, якесь відношення до козацтва. Адже мальтійські хрести ставили часто на могилах козаків, яких пов’язують із мальтійським лицарським орденом. Крім того, посеред надгробку є знак – андріївський хрест у колі, який свідчить, буцімто похована особа була в щось утаємниченою.
Найцікавіше, що в селі живуть перекази, ніби тут покоїться дружина Максима Залізняка. А ще говорять, що й сам Максим був тут похоронений. «Наші старожили розповідають, що неподалік цієї могили була ще одна, з червоним надгробком. На ній був напис: «Максим Залізняк». Я й сам цей надгробок у дитинстві бачив, але значення йому тоді не надавав. Потім десь у 70-их червоний надгробок зник. Є люди, які знають, хто його вивіз. Але навіщо?» – ділиться роздумами староста Залізнячки Микола Шевченко.
На користь цієї теорії Микола Васильович наводить також легенду, буцімто біля Лимишівського лісу довгий час несли варту козаки й ченці.
Як відомо з історії, Коліївщина була в 1768-1769 роках. У липні 1768 Залізняка разом з 73 гайдамаками було ув’язнено в Києво-Печерській фортеці. Наприкінці липня їх було засуджено на побиття батогами, таврування, виривання ніздрів і довічне заслання до шахт Нерчинська (Забайкальський край, Росія). 1 листопада 1768 року дорогою до Білгороду, в слободі Котельві (Полтавщина), Залізняк разом з півсотнею ув’язнених роззброїли конвой і втекли, однак невдовзі були спіймані і відправлені на каторгу, де, ймовірно, і помер видатний ватажок. Так пише Вікіпедія.
Але в Залізнячці розповідають інше. Місцеві переказують, що у повстанця були двійники. Саме двійник Максима потрапив на заслання, а справжній Залізняк був ранений під Смілою. Повертаючись в Умань, зупинився в цих краях, помер від ран і був тут похований (за іншою версією, раненою була його дружина). Дружина залишилась доглядати за могилою, і згодом (вже в поважному віці) теж тут померла. Саме від її прізвиська, а не через поклади залізної руди чи залізницю, що неподалік проходила, село назвали Залізнячкою.
«Коли заснували село, залізниці тут і близько не було, як і руди, про яку розповідають, – каже Микола Васильович, – був камінь піщаник, який дехто, але не в нашій місцевості, називає «железняк».
Звісно, прямих доказів легенди про Залізняка та його дружину поки не виявлено. Ймовірно, це плід народної фантазії. Але він сам по собі цікавий як літературний твір.
Про заселення Залізнячки пише також дослідниця Ольга Чмир. Опираючись на місцеві перекази, вона припускає, що Залізнячку заснували 10 козаків польського походження, які отримали по 100 десятин землі: Скоромний, Трембовецький, Дріжчаний, Очеретний, Забудський, Липовий, Камінський, Радванський, Гомбовський. Прізвище останнього невідоме.
Ольга зауважує, що, мабуть, недаремно в селі було 10 старих криниць. Згідно з її дослідженням, раніше Залізнячка могла називатись Млини.
Як ми вже писали, село здавна славилось цілющою водою, в ньому є знамените джерело Ринва.
Джерело: Вісті Черкащини
75
