Сімдесяті. Мої, найпам’ятніші, якщо вже Новий рік – дитяче свято. Всуціль – “брежневські”, тотально – “застійні”. Почалися вони 31 грудня 1969 року за десять хвилин до опівночі, коли радянський народ поздоровив сам дорогий Леонід Ілліч “лічно”. То було перше телепривітання глави держави. Після 1976-го через погане здоров’я Брежнєва, а потім його наступників Андропова і Черненка, країну “от імєні і по поручєнію” кілька разів вітав популярний диктор телебачення Ігор Кирилов. Свою “Велику новірчіну історію” продовжує розповідати краєзнавець Борис Юхно.
1 січня 1976 року свято збагатилося ще одним, й понині незмінним своїм атрибутом: переглядом стрічки Ельдара Рязанова “Ирония судьбы, или С легким паром!”.
“Ой, тепленькая пошла… – Ребята, это я ломаю дверь! – Уберите руки, может быть я хочу простудиться и умереть. – Хорошо, что мы его помыли. – Что вы… Мокро же… обалдели… с ума посходили все, что ли… это же я вам не клумба! – Какая гадость, какая гадость эта ваша заливная рыба! – Потрите мне спинку, пожалуйста, ну пожалуйста, что вам трудно, что ли… – Это не дом! Просто проходной двор какой-то!”. Не дякуйте)))
Слухали й танцювали під музику ВІА: вокально-інструментальних ансамблів, хто не застав. “Песняры”, “Ариэль”, “Учк…” ой, “Ялла”: ансамбль однієї пісні. Ще “Гюнеш”, “Самоцветы”, “Цветы”, “Пламя”.
Уперше заговорили про легендарну у недалекому майбутньому шведську групу “АВВА”, прослуховування альбому якої “The Visitors” вже у 1982 році, але ще таки за Брежнєва, прирівнювалося до антирадянщини. Насолоджувалися піснями комуністично-лояльного Джо Дассена, не кажучи вже про антивоєнні зовсім комуністичного американця Діна Ріда. Він, утім, був більш відомий як красунчик-кіноактор з братнього Дедерону, куди емігрував зі Штатів. Хлопці його поважали за мужні ролі у кіно про індєйців, зіграних на пару з Гойко Мітічем, дівчатам вистачало й означеної характеристики: красунчик із обкладинки “Кіно”.
Ті часи ще пам’ятні більшості з нас, тож про новорічні застілля кожен чимало може розповісти сам. Я пригадую, що саме тоді народ масово розпробував олів’є, яке хоч і з’явилося в Росії ще до революції, та, перепрошую, ритуально обжиратися ним почали саме у 1970-х.
Бідний Люсьєн Олів’є! Якби він довідався, у що в Країні Рад перетворили його вишуканий кулінарний шедевр, точно вмер би ще раз. Хочете дізнатися оригінальні інгидієнти салату в другій наприкінці ХІХ століття? Два рябчики, телячий язик, чверть фунта (фунт – близько 410 грамів) паюсної ікри, півфунта свіжих листків латука, м’ясо 25 штук варених раків, півбанки пікулів (маринованих із прянощами овочів), соус (маслинова олія, збита з двома жовтками, французький оцет і гірчиця), два свіжі огірки, чверть фунта каперсів (це такі пуп’янки з кущів, які засолюють як капусту), п’ять натвердо зварених яєць. Ось так. Тільки яйця й лишились.
Що вдягнути? Яку зачіску зробити? Ким буде дитина на ранку і що для цього знадобиться? В умовах дефіциту, черг та за повного невідання про східні гороскопи, які тепер конкретно вказують, в чому і як зустрічати, всі ці питання вимагали тривалого осмислення.
Серед сотень статей, присвячених новоріччям минулого, колись натрапив на матеріал “Как встречали Новый год в СССР”. На жаль, без зазначення прізвища автора, а ймовірніше – авторки. У ньому факти хоч і не розкладені по поличках десятиліть, кожен дорослий безпомилково упізнає 1970-ті. І подумки подякувавши людині, яка його написала, зацитую зі статті уривок, навіть не намагаючись “покращити” його перекладом.
“Тогда все начинали ждать новогодних праздников задолго до их наступления. Причина заключалась в дефиците на продукты и одежду. Женщины задолго начинали наводить справки, где что должны “выбросить” и держали ухо востро. Забудешь, растеряешься – и не купишь столь ценного зеленого горошка или апельсинового сока.
Купить хороший наряд было сложно, поэтому заранее искали приличную ткань и занимали очередь в ателье или знакомой портнихи. В очередях выстаивали, чтобы купить искусственную елку, елочные игрушки, мишуру. Многие провинциалы ехали за этим в столицу или большие города и привозили оттуда игрушки, хлопушки, бенгальские огни.
Ничто так не красит женщину, как перекись водорода. Этот тезис становился как нельзя более актуален в Советском Союзе накануне каждого очередного новогоднего торжества. Словосочетание “салон красоты” тогда не поняли бы самые большие модницы.
В парикмахерской накануне Нового года запись была такой плотности, что позавидовала бы даже ртуть. И если мужчинам в рамках подготовки к празднику достаточно было сменить домашние треники на брюки и рубашку и, может быть, в знак особого расположения даже побриться, то женщинам было гораздо сложнее. И им оставалось полагаться лишь на собственную изобретательность и умелые руки подруг.
Вот и шли в ход хна – “радикальный рыжий цвет” и перекись водорода – “блондинка за углом”. Потом голова надолго заковывалась в бигуди. Смешивалась тушь “Ленинградская” с мукой – секрет пропорции у каждой свой, красились капроновые колготки телесного цвета в черный, чтобы выделяться среди прочих гостей.
Верх ароматного шика – духи “Клима”, нижний предел – “Быть может” (пригадуєте згадану тут Капітоліну Лазаренко? Ще у 1955 році на гастролях у Польщі вона виконала пісню “Может быть”, яка так там сподобалася, що невдовзі поляки випустили парфум «Быть может», якому судилося стати одним з найпопулярніших в СРСР на довгі десятиліття). Мужчинам тоже полагалось пахнуть, но тут выбор был еще меньше: “Саша”, “Русский лес”, “Шипр” или даже “Тройной”.
Советские дети праздновали Новый год на утренниках в саду и в школе. родители готовили карнавальные костюмы. Можно было купить и готовые, но они были в дефиците. Впрочем, как и хорошие ткани. Поэтому в провинциальных детских садах девочки исполняли танец Снежинок в платьях из медицинской марли. Мальчики чаще всего были Зайчиками и Мишками. Костюм Зайки чаще всего шили из белого ситца и декорировали белым мехом от старой шубки. Мишку – с поправкой на цвет делали почти из того же.
В изобилии, к стати, были всевозможные маски. Можно было купить маски многих животных, а вот карнавальные головные уборы (всякие шапочки, колпаки и т.п.) приходилось делать самим. В журналах публиковали схемы изготовления костюмов, порой очень даже оригинальных. На школьных елках можно было встретить роботов с мигающими лампочками, буратин, котов в сапогах, жар-птиц, мушкетеров и даже кощеев бессмертных. Родители, как могли, старались сделать из ничего изюминку!
Кроме утренников в саду и школе, были и так называемые “Елки” в домах культуры и клубах. Дети с удовольствием ходили на них, чтобы похороводить, получить несколько конфет за участие в конкурсах, продемонстрировать свой типично-особенный карнавальный костюм и получить подарок. Хлопали хлопушками, из которых вылетали конфеты, ленты серпантина и бумажные маски. Было весело! Было радостно! Было празднично!”
Справді, так і було…
