Краєзнавець із Шполи Олексій Пірогов продовжує знайомити читачів з залишками спадщини Олександра Абази.
Розвиваючи та розбудовуючи помістя Шпола, далекоглядний та розважливий Абаза, бачив вагомі переваги нашої місцевості та українського клімату над петербурським. Тому, будуючи залізницю,винокурню, реконструюючи цукрозавод, вирішив побудувати й куточок для відпочинку, для душі. Для цьго була обрана найвища місцина з південної сторони Шполи, на відстані біля 2 км від залізниці та станції. Обрано класичний стиль будівлі. Для будівництва застосовувалась цегла місцевого виробництва, а оздоблення – гранітом та мармуром.
Навколо палацу, більше на північ, висадили дендропарк з дубів, буків, сосни. Внизу вирили став, який поповнювався з каскадних споруд для забору води та сверловини, розташованої трішки вище ставу, в бік палацу (зберігалась до наших часів). До будівлі підведено водогін, облаштовано каналізацію та зовнішнє освітлення. На північно-східній частині розташували іподром.
Будівництво було завершене до 1876 року і на весілля єдиної дочки, яке відбулося 12.01. 1876 року, подарував палац Парасковії( з російської “Прасковья” -Параска, або Параскевія,Параскева, Парася). Хочу розвіяти міф-фантазію, що Параскевія,нібито, була позашлюбною і її справжня мати – Велика Княгиня Олена Павлівна. Параскева народилась 4 квітня 1852року і лише після смерті її матері виховувалась при дворі Олени Павлівни, була фрейліною. На рік народження Параскеви, Олені Павлівні виповнилось 45 років та й приховати вагітність було не можливо.Спростую й причину смерті матері Олександри, яку надає місцевий автор, як “післяродова гарячка”. Насправді Олександра Дмитрівна Бенардакі (до заміжжя) хворіла ,на тоді невиліковний туберкульоз, від якого й померла в Берліні в 1856 році.
Власниками палацу стала сім’я Урусових. Урусов Лев Павлович народився 19 січня 1839 року у Варшаві в княжій сім”ї, внук графа С.С. Уварова. Закінчив Пажеський корпус в 1857 році й призначений в колежські секретарі Міністерства закордонних справ. З 1860 року камер-юнкер, з 1874 р.- дійсний статський радник. В 1880- 1886 роках – посол в Румунії, в 1886- 1897 р.р – в Бельгії. З 1891 – посол Росії в Люксембурзі, 1897 – 1904 роки посол у Франції, 1904- 1905 -в Італії, в 1905 -1910 роки- в Австро-Угорщині. З 1887 року – таємний радник і гофмейстр, 1910р.- обер-гофмейстр. Після жовтневого перевороту 1917 року в еміграції у Франції перший голова створеного в 1920 році Товариства службових чинів МЗС Росії.
Урусов Лев Павлович
Сім’я Урусових народила трьох дітей. Олександр Левович (1881 – 1962р.р.) виховувався в Пажиському корпусі,корнет, в 1910 -1914 роках працював у посольстві в Римі. Своєчасно емігрував й помер в Парижі. Павло Левович (22.12.1889р) хрещеник діда Олександра Абази, арештований чекістами й пропав безвісти. Мали й меньшу доньку Олену, яка малою втопилась під час прогулянки в ставку, розташованому нижче палацу. Після трагедії став спустили й висадили яблуневий сад, яблука з якого ще їли й ми. Вже саду немає й місце заросло бур”янами та порослю дерев.
Я бачив ще величезний підвал змурований з цегли, який розташовувався лівіше сверловини й трішки вище. Комусь заважав й зробили спробу розбирати на цеглу, але розчин виявився міцнішим й підвал завалився. Не вірю в міф про існування підземного ходу між палацом та будівлями зал. станції, як і в те, що Урусов Л.П. по бездоріжжю їхав на санях по насипаному цукру. Справжні господарі цінували кошти й були раціональними в їх витратах, а все що будували, то не тимчасово, а – навіки. Завдяки цьому й дісталась нам описана та бачина спадщина.
В післяреволюційні часи палац слугував, як освітянський заклад, в якому навчались діти різного статусу та здібностей. Як школа-інтернат заснований в 1956 році й змінював профіль своєї роботи:
1956 -1966р.р. – загальноосвітня одинадцятирічна середня школа-інтернат; 1966-1982р.р. – загальноосвітня восьмирічна школа- інтернат; 1982- 1989 роки – спеціальна восьмирічна школа-інтернат для дітей з затримкою психічного розвитку. Доля розпорядилась так, що в ці роки довелось працювати тут й мені. Приємно згадую чудовий професійний колектив, який очолював мудрий господарник Василь Петрович Запорожан. Він приділяв увагу не лише школі, а й дендропарку. Слідкували за деревами, доріжками прокладеними вниз до ставу та іншим. В дендропарці водилось дуже багато білочок, зустрічались частенько зайці, росли гриби. Ми любили відпочивати в саду, розташованому на місці ставу. Василь Петрович добре знав історію палацу, а завуч школи Володимир Михайлович Кузьмін написав книгу “Нариси з історії Шполянщини”, частина якої присвячена й історії помістя Олександра Абази.
Працюючи над матеріалом я зустрічався й з версією, що окрім перерахованих споруд Олександр Абазав побудував православну кам”яну церкву, яку зруйнували більшовики. Відомо, що в добільшовицький час в Шполі було дві православні церкви: Святотроїцька – 1784 рік, Михайлівська – 1786 рік та єврейська синагога. Розраховую,що отець Роман Саломатін допоможе розібратись з історією наших церков. Дати не співпадають з часом господарювання Абази.
