Так влаштоване життя, що ми ходимо поруч з будівлями, іноді не помічаючи їх, й не задумуємось хто їх збудував, хто тут жив, що відбувалось за стінами цих споруд.Минуло більше 160 років, як місто перейшло у власність Олександра Абази. Хто ж він, для багатьох зовсім невідомий, Олександр Абаза? Цікаву історію розповідає краєзнавець із Шполи Олександр Пірогов.
Олександр Авгійович Абаза народився 24.07.1821 року у Винокурному Заводі Вишневолоцького повіту Тверської губернії. Походив із старовинного російського дворянського роду молдовського походження. В 1839 році закінчив Петербурзький університет, за фахом – юрист. Несподівано обрав військову службу й був відряджений на Кавказ. В 1843 році поранений й післся тривалого лікування в 1847 році звільнився в званні майор. Займаючись власним господарством, вивчав фінанси та економіку. Одружився на дочці першого мільйонера Російської імперії Дмитра Бенардакі Олександрі, яка народила йому в 1852 році єдину доньку Параскевію.Дружина принесла велике придане й зробила його багатим.
В 1840-1865 роках обіймав кілька другорядних військових, державних і громадських посад. При дворі Великої Княгині Олени Павлівни служив спочатку церемоніймейстром (з 1857 року), потім гофмейстром ( 1867 року). З середини 60-х років розпочався стрімкий кар”єрний ріст в житті Олександра Абази. 1871 – 1874 роки -державний контролер Російської імперії, 1875- 1880 роки – голова департаменту економії Державної ради, член Кабінету міністрів і голова Комітету з благоустрію сільського населення, дійсний таємний радник, почесний член Петербурської академії наук, член Конституційної комісії графа Михайла Лоріс- Мелікова, ймовірно один із співавторів лоріс-меліковської конституції. Виступав за надання національним окраїнам Російської імперії, також і Україні, широкої автономії за австро-угорським зразком. Від 27 жовтня 1880 року до 6 травня 1881 року – міністр фінансів Російської імперії, ініціатор скасування соляного акцизу. З початком царювання імператора Олександра 3 та настанням “ери контрреформ” пішов у відставку.В 1884 – 1892 роках – голова департаменту економії Держдуми, а в 1890 – 1892 роках – голова Комітету фінансів. До кінця життя залишався почесним членом Державної ради.
Уривки з характеристики, яку давав в своїх спогадах Вітте С. О.( міністр фінансів, а потім і голова Уряду Рос. імперії. До речі закінчив Одеський університет ім .Мечникава, працював в Україні, а потім секретарем у Абази. Відомий антиукраїнством)
” Абаза був дуже гарним собою, був дуже галантним кавалером, надзвичайно добре говорив французькою й російською, відзначався вишуканим красномовством. Тримав себе завжди дуже гордо, поважно й був величним гравцем, з великими надзвичайними здібностями. Завжди вислуховував інших і коли всі висловляться він, завдяки своїм великим здібностям, все швидко схоплюавав. Із всіх державних діячив, яких мені довелось бачити, безсумнівно,самим великим, здоровим глуздом й практичим великим розумом володів Абаза. По своїй натурі він був гравець. Завдяки своїй зовнішності, світкості й здоровому глузду він зробив собі кар”єру. Він був дуже протежований Великою Княгинею Оленою Павлівною і завдяки і їй зробив собі кар”єру.”
Завдяки великій практичній підготовці й великим теоретичним пізнанням Олександр Агійович заслужив репутацію досвідченого державного діяча. До його голосу дослухалися і його думкою дорожили з всіх фінансових та адміністративнх питань.
Дещо з його особистого життя.. Вдруге Олександр Абаза одружився 01. 02. 1862 року на Юлії Федорівні Штаубе (1830 – 1915рр), , співачці (меццо -сопрано). Мала красивий голос “бархатного тембра”, її співом захоплювались І. Тургенєв, Р. Вагнер, Ю. Тютчев, який присвятив їй вірші. Шлюб був далеко не безхмарним, судячи з того, що в 1870 – 1880 роки Абаза практично відкрито жив в будинку своєї коханої Олени Нелідової ( 1834 – 1904рр). Нелідову Абаза поселив в будинку на Фонтанці, а дружина переїхала на Сергієвську.
Мав Олександр Абаза хворобливу пристрасть до гри. Джерела розповідають, що перед призначенням на посаду міністром фінансів цар Олександр 2 поставив умову забути за це. І Абаза слова дотримав, але пізніше зірвався. Він грав покрупному, ставлячи на кон громадні гроші. В 1892 році, використавши секретну інформацію, провів біржову операцію на пониження курсу рубля, заробив біля 1 млн. руб. Після огласки 10. 03. 1893 року був звільнений з усіх посад в безтермінову відпустку й залишився лише членом Держдуми. Виїхав до Франції де й помер в 1895 році в Ніцці. Вважають, що саме програш штовхнув його на зроблене, а злив його саме Вітте, який в нагороду потім став міністром фінансів й розгорнув подальше кар”єрне зростання.
Повернемось до діяльності Олексадра Абази в нашому краї. Ми знаємо, що в 1858 році він придбав помістя в графа Івана Орлова й розгорнув господарську діяльність. Був розбудований цукровий завод, зроблена залізнична колія від ст. Цвіткове, побудовані залізничні станції,склади, лікарні, школа, палац. Абаза зробив значний внесок у розвиток місцевого цегляного, машинобудівного та борошномельного виробництва. На жаль ми не можемо побачити школи “Абазинки”, яка знаходилась в районі школи №3. Микола Сова має її фото.Сьогодні коротко про об”єкти на світлинах. Отже, рухаємось зі сходу на захід. Праворуч від залізничної колії була збудована невелика лікарня на 30-40 ліжок. Нині вона зазнала значних змін і обросла прибудовами. Потім – великий двоповерховий будинок в якому проживали залізничники та, свого часу, лікар. У дворі великий підвал, зроблений навіки, господарська споруда, яка також обросла новобудовами. Далі праворуч стояла дерев”яна двоповерхова зал. станція. Вона зазнала пожежі й була перебудована в одноповерхову, а потім розібрана й збудували сучасний вокзал. Далі праворуч залишився великий склад, шириною 13 м зсередини. Ліворуч залізничної колії збереглись 2 склади. Складські приміщення знаходяться у вкрай запущеному стані. Будівлі зроблені з місцевої цегли , розмір якої: 14-28 -8 см й товщина стін 56см. Боляче, що ми не можемо належно скористатись залишеною спадщиною.
Далі буде
Дякую Миколі Сові та Сергію Лебедовичу та рідкісні чорно-білі світлини.