Паперова промисловість постала в Україні на початку ХVІ століття, а вже в другій пол. ХІХ ст. стрімко почало розвиватись машинне виробництво паперу. Основною сировиною для його виробництва було ганчір’я. На той час існувало три види паперових фабрик: одна частина належала державі, інша частина – купцям, ще одна – була прерогативою поміщиків, які відкривали невеликі підприємства в своїх маєтках. На той час в Київській губернії існувало дві паперові фабрики. Одна із них – в містечку Тальному Уманського повіту. Історія її будівництва доволі цікава. Розповідають “Вісті Черкащини“.
Світлина кінця ХІХ ст. На місці папірні постала Тальнівська цукроварня (З фондів Тальнівського музею історії)
Починалася вона у 1840 році з моменту прибуття до Одеси одного француза, який уже мав досвід створення паперового виробництва у себе на батьківщині. Щоправда, цей досвід був невдалим та завершився повним банкрутством. У Південну Пальміру його привели розпач і бажання розпочати свою справу з нуля, тут він зустрівся зі своїм співвітчизником, який займався веденням приватних справ однієї досить багатої людини. Цією багатою людиною виявився граф Лев Наришкін, який разом з дружиною Ольгою Станіславівною, в дівоцтві Потоцькою, володів з 1824 року 50х50 % Тальнівським ключем. Згодом він схилився до пропозиції французів збудувати паперову фабрику за найкращими західноєвропейськими зразками. Спочатку планувалося, що цей проєкт інвестору коштуватиме 10-15 тисяч рублів сріблом. У тому ж 1840 розпочалось будівництво фабричних приміщень. Одна частина виробничого обладнання була замовлена у Києві на ливарному заводі братів Дехтярьових, інша купувалась у Європі, зокрема у Франції.
За умовами контракту, керівник фабрики повинен був отримувати річну плату 3000 руб. сріблом, а також забезпечуватись житлом та провізією. Згодом передбачалося, що він отримуватиме відсоток від доходів підприємства. Планувалось, що будівництво підприємства розтягнеться на два роки і вже в 1842 фабрика почне давати першу продукцію. Але такі оптимістичні плани виявилися досить авантюрними.
Паперова фабрика Сортування ганчір’я (З відкритих джерел)
Головна помилка, що потягнула за собою решту, полягала в невдалому виборі розташування самого підприємства. Насамперед це позначалося в дефіциті води. Вода, яка повинна приводити в рух машини фабрики, приходила з мілководної Тальянки, яка протікала між скелястими берегами. В літні місяці, більшою частиною сухими в нашій місцевості, води виявилося недостатньо для дії коліс. Тому довелося будувати на солідному віддаленні від виробничих площ окреме приміщення для перемелювання ганчірок, звідки маса перевозилася на фабрику. Воно було кам’яним, з водяним колесом діаметром 12 аршин і шириною два аршини. Тут ганчір’я сортували, подрібнювали, замочували, мили, відбілювали. Підготовка ганчір’я займала 18 годин. З пуду сировини виходила стопа гарного книжкового паперу. Її ціна сягала двох рублів.
Сама фабрика розміщувалася у двоповерховій будівлі, нижня частина якої була кам’яною, а верхня – дерев’яною. Розміри будівлі становили довжиною 90 аршин та шириною 15 аршин (64 м х 10,7 м). Машини приводились в рух водяним колесом, яке в діаметрі становило 7,5 аршина, а по ширині дорівнювало чотири аршини (аршин – це 0,7112 м). Це колесо приводило в рух три циліндри, якими перемелювали ганчір’я. Іноді в паперову масу додавали оброблену деревину, намагалися застосовувати макулатуру, солому, сіно, кору дерев і навіть тополиний пух. Виробництво починалося в косарні, де старими косами кромсали ганчір’я. Рольня призначалася для розмелювання майбутньої паперової маси, використання ролів водночас і полегшувало процес виробництва паперу, і покращувало його якість. Черпальня використовувалась для формування листів. Слова «сушарня» та «клейня» говорили самі за себе, тут сушили та проклеювали (для певних сортів) висушений папір. У коморі робили обробку, сортування, підрахунок та упаковку готової продукції. Умови праці робітників паперових фабрик були важкими. Тривалість робочого дня становила 12 годин. В основному на виробництві використовувалася робоча сила 200 селян-кріпаків з тальнівського ключа (120 чоловіків і 80 жінок). А вже посесійний робітник отримував стабільний заробіток. На початку ХІХ століття він становив близько 4 рублі 50 копійок на місяць; жінкам платили 2 рублі 50 копійок, підліткам – 1 рубль 80 копійок.
Папір актовий Головна виписка із кріпосної (З фондів Тальнівського музею історії)
Наприкінці 1843 року виробничі витрати перевищували планові в 6-7 разів. Подорожчання витрат пов’язувалося ще й з тим, що посередницькі зобов’язання на постачання ганчір’я на фабрику взяли на себе місцеві євреї, які становили більшу половину населення Тального. Збираючи по навколишніх селах ганчір’я практично безкоштовно, посередники постачали його на фабрику по 30-40 копійок сріблом за пуд. Коли ж підприємство розпочало виробляти папір, то виявилася гостра нестача фінансових ресурсів. Власник, що вже прийшов у відчай від розпочатого проєкту у зв’язку з витратами, що постійно зростали, значно скоротив видачу готівки на потреби виробництва. При цьому він надав можливість директору позичати у кредиторів готівку і розраховуватися за неї коштами фабрики. Цим скористалися місцеві євреї. З ними укладалися контракти про позику фабрикою певних сум на кілька місяців під досить високі відсотки. Водночас підприємство надавало євреям у забезпечення боргу частину продукції під реалізацію, зі сплатою 10% і більше із ціни за комісію.
Потреби життя зумовили різноманітність сортів паперу. Їх налічувалося понад півсотні. Назви говорять самі за себе – друкований, письмовий, малювальний, креслярський, кольоровий, пакувальний, шпалерний, патронний, картон. Для книжкової справи призначалися біблійний, веленевий, газетний, голландський, гравірувальний, книжковий, нотний. Існували й інші види паперу: пергаментний, гербовий, актовий, вексельний, малювальний, картинний, портретний, альбомний, кам’яний (покрівельний картон), мармуровий, картковий, шпалерний, фільтрувальний, обгортковий, карамельний, чайний, цукровий. Так звану «маслянку» використовували, головним чином, для пакування тютюнових виробів, сурогатів кави, сушених фруктів, сухого квасу та інших продуктів.
Папір письмовий Розписка від 1 жовтня 1873 р. (З фондів Тальнівського музею історії)
Раніше цукровим папером називали папір, який мав відношення до солодкого, тому папір і отримав таку назву. Від цукру, зрозуміло.
Цукор в ХІХ на початку ХХ ст. продавали не у вигляді піску, а великими литими шматками «головами», які загортали в папір блакитного кольору із сіруватим відтінком. То був дешевий сорт, грубо виготовлений. Незабарвлений папір такої якості виглядав би непривабливо, тому його почали фарбувати. Щодо того, чому за цукровим папером закріпився синій колір, є така думка, що синій колір має відбілюючий оптичний ефект, і цукор у такому кульку здається чистішим, ніж він є насправді. Це зараз цінується коричневий цукор, а раніше було зовсім навпаки — чистіше, біліше означало краще, дорожче та престижніше.
Століття після винаходу, кондитери продовжували користуватися цукровим папером – називали його в різних країнах однаково. Ця назва стала номінальною, і перекинулася на інші матеріали. Спочатку цукровим називали будь-який папір схожого кольору, навіть якщо він застосовувався в областях далеких від торгівлі їжею. На цукровому папері іноді видавали богослужбові книги, причому цей папір міг бути дуже дорогим і якісним.
За даними керівництва Тальнівської паперової фабрики, тут було налагоджено виробництво паперу цукрового, письмового всіх сортів, малювального, друкарського. Загальний обсяг щорічного виробництва 1842-1844 рр. досягав до 9000 пудів. Щоправда, 1845 року підприємство було зайняте тільки виробництвом цукрового паперу, який обсягом 8,5 тис. пудів на суму 25500 р. сріблом придбав Смілянський цукровий завод. Слід зазначити, що фінансове становище самого підприємства бажало бути кращим. Росли борги за придбаними позиками. Витрати на утримання робітників та придбання сировини становили близько 2 тис. руб. сріблом, а чисті доходи оцінювалися приблизно до 6 тис. руб. сріблом.
Обсяги виробництва на Тальнівській паперовій фабриці в 1842-1847 рр. становили:
1842 – 35000 руб. сріблом,
1843 – 38000 руб. сріблом,
1844 – 35000 руб. сріблом,
1845 – 25000 руб. сріблом,
1846 – 7000 руб. сріблом,
1847 – 7200 руб. сріблом.
Покращити фінансові справи була спроба через передачу підприємства у найм. Щоправда, цей крок не дав очікуваних результатів. Загальні витрати на кінець 1845 року становили вже 250 000 рублів сріблом. Щоб хоч якось збільшити доходи та зменшити кредиторську заборгованість, було встановлено три машини з виробництва цвяхів із дроту. Поступово обсяги виробництва паперової фабрики зменшувались, що згодом призвело до зупинки, а потім і перепрофілювання підприємства.
Папір пакувальний. Фрагмент двофунтової рафінадної маркувальної бірки
В цей час здоров’я Льва Наришкіна, власника паперової фабрики, погіршувалося з кожним днем, він пересувався на милицях і надії на одужання не було. У листопаді 1846 року Лев Наришкін помирає в Неаполі. Перевізши тіло чоловіка до Петербургу і поховавши його у Благовіщенській усипальниці Олександро-Невської лаври, Ольга Станіславівна оселилась у сім’ї доньки у Місхорі. До речі, в Тальному вона була лише раз.
Єдина донька Наришкіних Софія Львівна, безмежно любима Ольгою Станіславівною, в лютому 1846 виходить заміж за графа Петра Павловича Шувалова. Новим володарем Тальнівського маєтку стає її світлість Софія Львівна графиня Шувалова. 1849 року на місці паперової фабрики граф Петро Шувалов заснує цукровий завод.
Світлана ПРОЦЕНКО, директорка Тальнівського музею історії
