Ветерансько-волонтерська організація Придніпровського району Черкас щотижня передає допомогу на фронт. Жартують, що просять каримати повертати особисто, щоб усі верталися живими, розповіла Суспільному волонтерка Наталія Цимбал.
Із початку повномасштабного вторгнення волонтери допомагають військовим: шиють прапори, каримати, плетуть сітки та кікімори. Усе, аби наблизити перемогу, на яку всі так чекають.
Звук швейних машинок в організації не стихає. Робота кипітиме, аби лишень була тканина, зазначила волонтерка пані Наталія: “Ми багато вже нашили прапорів: великі й маленькі. Це для того, щоб на якусь маленьку машину почепити. Однак наразі нам бракує тканини, тому ми брали білу тканину і в куркумі фарбували. Буває так, що шиємо зі шматочків, хлопці просять на танк”.
Пані Тетяна шиє подушки. Розповіла, що трудяться лише з однією думкою: “У голові лише одна думка. Ми знаємо, що буде вже скоро перемога. З цією думкою лягаємо спати, прокидаємось і працюємо”.
Подушки разом з іншими речами відразу вкладають у каримати: “Шиємо тепленькі шкарпетки, щоб могли хлопці зігрітися. Також шиємо рушнички. Вкладаємо бинти, щоб при пораненні вони могли забинтувати рану”.
На замовлення військових виготовляють також захисні костюми та кікімори. Сітки плетуть гуртом, підбадьорюючи один одного піснями.
“Нам навіть телефонують з передової й роблять замовлення на конкретну дату”, — прокоментувала волонтерка Клавдія Бєлоблодська.
Та чи не найбільше на волонтерство надихають відгуки військових: “Вони приїжджають з передової й розповідають, що там бачили, що там відбувається. Ми це все слухаємо не з новин, не з телевізора, а вони нам все розказують. Ми їх всіх обіймаємо, цілуємо, проводжаємо і дуже їх чекаємо. Коли проводжаємо, то говоримо, щоб каримати повернули нам назад. Це ми так жартуємо, щоб вони були живі”, — розповіла волонтерка Наталія Цимбал.
