Петро Дерещук – український військовий діяч часів УНР, отаман, один з керівників антибільшовицького повстання 1921 року на Уманщині й Звенигородщині. Його історію розповідає сайт “Вісті Черкащини”.
На початку травня 2018 року в Тальнівській центральній бібліотеці відбулася презентація книги Вадима Мицика та Володимира Мовчана «Полковник Петро Дерещук: «Всю Душу за волю України». Як зазначають автори, це «оповідь про боротьбу за самостійну Україну на терені історичної Уманщини у 1920-х роках, про отаманів, повстанців та настрої людей».
Петро Кузьмович Дерещук народився 26 червня 1886 року в селі Вишнопіль Уманського повіту на Черкащині в заможній родині. Окрім великого господарства, батьки мали ще й багато дітей. Навіть події революції 1905-го не похитнули матеріальної стабільності цих статечних селян. Краєзнавець Валентин Гордєєв зафіксував розповіді очевидців про те, що в 1906 році Дерещуки заснували власний хутір у мальовничій місцині на березі струмка поблизу села Павлівка Перша. У 20-х роках чекісти вирізали всіх його мешканців.
З 1905 по 1915 рік Петро Дерещук вчителював у місті Умань, не приховував, що не вважає російського царя найкращим, тому потрапив під поліційний нагляд. Коли розпочалася Перша світова війна, «неблагонадійний» не уникав військового призову. Після навчання в офіцерському училищі, ставши прапорщиком, продовжував воювати. Очевидно, успішно, бо в матеріалах пізнішої чекістської справи історики знайшли запис про те, що «в старій армії» Дерещук дослужився до штабс-капітана.
Під час Лютневої революції 1917 року офіцер українізував свій підрозділ, тому потрапив під арешт за спробу вивести в розпорядження Української Центральної Ради 38-ий піхотний полк. 1918 року, підтримавши ідеї Національного союзу, Дерещук очолює на Уманщині повстанський загін, що брав участь у поваленні Павла Скоропадського.
Директор державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура» Владислав Чабанюк зазначає: «1918 рік. Муравйов напав на Україну. У нас сила-силенна людей, які із зброєю повернулися із війни. Але збройну боротьбу проти окупантів проводить купка відчайдухів, таких, як отаман Дерещук. Більшість тодішньої «вати» із зброєю в стріхах сиділи і чекали, що далі буде. Цих героїв, які чинили спротив перебили, а потім ті, хто не став до боротьби, померли в голодовку. Отож, якась частина вини за колишню втрату державності лежить і на них».
Петро Дерещук – один з отаманів Холодноярської республіки. Наприкінці 1920 року він діяв спільно із загонами інших ватажків. Об’єднана ватага (3000 багнетів та 600 шабель) вела бої проти 45-ї і 47-ї піших совєцьких дивізій, частин Першої кінної армії, бригади Григорія Котовського. У 1921 році Петро Дерещук провадив боротьбу проти більшовиків на Уманщині.
Український національний рух мав значну підтримку в місцевого населення. Чекісти довго не могли перемогти бунтівних отаманів, тому розробили ряд спецоперацій, щоб послабити повстанський рух і знешкодити його лідерів. Унаслідок однієї з них, у середині 1921 року, загін Дерещука був розбитий, а сам отаман з небагатьма побратимами продовжував боротися аж до 21 березня 1924 року, коли потрапив у засідку. За контрреволюційну діяльність Дерещука засудили до 10 років таборів, однак через 3 роки помилували. Петро Кузьмович переїхав до Києва, працював у Науковій бібліотеці при Академії наук.
У 1929 році, переглядаючи справу, каральні органи нібито за антирадянську діяльність заарештували чоловіка повторно й вислали на Соловки. Там ув’язнені готували повстання «Кремлівська змова», плануючи нейтралізувати наглядачів й утекти до Фінляндії. Серед бунтівників знайшовся Іуда – змову викрили. Усіх розстріляли 29 жовтня того ж року.
