Влітку в центрі міста сміляни часто могли бачити качура, що гуляє біля фонтану та плаває у ньому. Його господарі Ольга і Євгеній Смирнові — переселенці з Краматорська. Приїхали вони до нашого міста в квітні. Зараз мешкають у знайомої. До фонтану приходять гуляти разом з качуром Пушею та сином Марком. Історію родини розповідає сайт Сміла.City.
Як евакуювалися з Краматорська
З Краматорська Оля з Женею, сином Марком, качуром Пушею та котом виїхали 6 квітня. Ситуація в їх рідному місті ставала все напруженішою, лякали постійні «прильоти» десь поруч, роботи в місті не стало, продукти у магазини майже не завозили, а якщо і завозили, то біля прилавків збиралися довжелезні черги.
«В Смілі у мене живе подруга. Вона родом з Краматорська. Там ми з нею і познайомилися. Вона нас звала до себе ще з початку війни. Ми розуміли, що нам буде куди їхати, але не хотіли. Перед від’їздом довелося роздати задарма все хазяйство», – розповідає Оля Смирнова.
В Краматорську сім’я Смирнових вдома тримали качок рідкісної породи індійський бігун, яких придбали в Запорізькій області. Планували їх розводити, продавати та хотіли з одного каченяти виростити собі ще одного домашнього улюбленця.
«У цих качок довге тіло. Вони худі, високі та ходять як солдатики. Приручити каченя не вдалося, адже ці качки дуже лякливі. Шкода, але їх довелося віддати. Вони вже почали нести яйця. Ми хотіли взяти у сусідки інкубатор і думали розводити їх та продавати, але потім прийшла війна і зруйнувала всі плани. У вересні нашим качкам був би рік. Нести яйця вони починають із шести місяців. Яйця у них своєрідного голубого відтінку, вважаються делікатесними та кориснішими, ніж курині, адже у них багато мікроелементів», – розповідає Ольга про господарство, яке довелося роздати задарма.
Смирнові зачинили свій будинок у Краматорську і поїхали. Вікна забили дошками та старими дверима, щоб якось захистити скло від вибухової хвилі. В машину взяли все, що могли довезти. З собою забрали велосипеди, адже без них не уявляють свого життя. Хотіли взяти ще багато речей, але розмір авто не дозволив взяти все, що хотілося.
Оля родом із Узбекистану з міста Самарканд. Там вона прожила 20 років свого життя. Жінка шкодує, що не взяла з дому свої казани, в яких готувала смачний плов. Багатьох речей, якими користувалася вдома в Краматорську Олі тут не вистачає. А на новому місці доводиться заново обживатися та починати все спочатку.
Ще Оля любить консервувати. Вся консервація залишилася вдома. В Смілі Оля збирала банки для консервування, а небайдужі сміляни ділилися з нею фруктами і овочами, яких у самих було в надлишку.
«Знайомі прислали мені фото мого будинку…Серце кров’ю обливається. Нас не було там чотири місяці, а враження таке, що там ніхто не мешкає вже чотири роки. Все поросло деревами та бур’янами у зріст людини. Немає моїх клумб і квітів, які вирощувала», – з жалем каже Оля.
За професією Оля ювелір. Краматорськ – це ювелірна столиця України. 80% всіх прикрас, які продаються в Україні виготовлялися саме на фабриках і заводах Краматорська.
Працювала вона у ТОВ «Ювелір Тріанік», Краматорській ювелірній фабриці «Укрзолото». На Черкащині роботи за професією для Ольги немає.
Євгеній родом із Слов’янська — за професією тракторист та водій категорії B/C, але все життя займається ремонтом велосипедів. Знає про них все і вміє розбиратися навіть з хитромудрими штуками.
Велосипедами він цікавиться ще з юності. Під час навчання в училищі ходив у гараж, де знайомий ремонтував велосипеди та ділився досвідом із Євгенієм. Років у 19 Женя сам став заробляти на ремонті велосипедів. Сім років працював веломеханіком на ринку в Слов’янську. Пізніше ремонтував велосипеди вдома. Дружину теж вчив плести спиці на колесах.
У 2014 році, коли почалася війна Смирнові переїхали до Харкова. Тоді теж виїжджали в нікуди. Перші місяці було дуже важко.
«Думали, що не справимся і повернемося назад. Ми виїхали вкінці травня, а на початку липня війська «днр» покинули Краматорськ. Я тоді була вагітною. Євгеній влаштувався веломеханіком у місцевий магазин. В Харкові ми прожили два роки, а потім повернулися. Зробили ремонт у будинку і жили в Краматорську до 6 квітня цього року», – згадує Ольга попередній досвід евакуації.
До повномасштабного вторгнення росії в Україну у Євгенія в Слов’янську був свій веломагазин, який він відкрив після повернення з Харкова спільно з товаришем.
Коли Оля з Женею приїхали до Сміли наступного дня на вокзал у Краматорську влучила ракета, де загинуло 50 людей та ще 100 отримали поранення.
Разом звела любов до велосипедів
14 липня Оля з Женею відсвяткували 11-років з моменту знайомства. Їх разом об’єднує не лише любов та родинні зв’язки, а й спільні захоплення – велоспорт та активний відпочинок.
Оля, наприклад, не відчуває себе в гарній фізичній формі, якщо досить довго не їздить на велосипеді чи не має активних фізичних навантажень. Відпочивати родина полюбляє на природі з палатками, на диких пляжах, в русі, на екскурсіях та і, звісно, з велосипедом, бо без нього ніяк. Жені ж подобається рибалка.
Велоспортом Женя і Оля займалися ще задовго до свого знайомства. Ольга у велоспорті вже 12 років. Вперше сіла за велосипед для того, щоб зручніше добиратися до роботи. Відтоді він став її надійним другом і помічником. Тепер для неї це не тільки транспорт, а й можливість подорожувати та займатися спортом.
Щомісяця Оля проїжджала до 1 500 км по своїй та сусідніх областях, пробувала себе у різних змаганнях. Особливо до душі їй припали бривети — це кваліфіковані шосейні марафонські заїзди на дистанцію від 200 та більше кілометрів, де треба вкластися у відведений час.
За участь у бриветі дають диплом, що засвідчує проходження ними дистанції. Учасників бривету називають «рандонерами» від фр «randonnée» – довга прогулянка. Бриветам вже більше 100 років, а походять вони з Франції, де проводяться кожні чотири роки.
Найдовший бривет – це «Париж-Брест-Париж». Його відстань складає 1 200 км. Учасники бриветів, які отримують статус «супер рандонера», можуть брати участь у бриветі в Франції. Такі змагання проводилися найчастіше в Харкові. Ольга їздила на них на електричці з Краматорська та долала бривети на 200, 300, 400, 600 та більше кілометрів.
У велосипедних заїздах Євгеній участі не бере. Він вважає, що їздити на велосипеді треба із задоволенням, а не мучитися під спекотним сонцем, мокнути під дощем чи годувати комарів.
Велосипедом Ольга з Женею об’їздили майже всю Донецьку область. Тепер вивчають Черкаську. За перший місяць проживання тут об’їздили чимало мальовничих місць Смілянщини та Черкащини.
Протягом минулого року на велосипеді Оля проїхала 12 000 кілометрів. Кілометраж рахує спеціальна програма для любителів велоспорту «Strava».
Старшій доньці Ольги Анжеліці – 17 років. Перший чоловік Ольги не підтримував її захоплення велоспортом та й у Краматорську в той час любителів велоспорту, які б об’єднувалися в компанії і спільно проводили час, було дуже мало. З ними вона познайомилася у соціальних мережах і приєдналася до компанії любителів велоспорту.
Про Женею, як талановитого майстра по ремонту велосипедів Оля дізналась в розмов друзів по велоспорту і навіть планувала з ним познайомитися, адже спортивний велосипед, як і будь-яка техніка, потребує обслуговування. Женя на той час жив і працював у Слов’янську. Але поки Оля відкладала візит до веломайстра, він знайшов її сам. Так у соцмережі почалося їх знайомство і листування, яке переросло у міцні стосунки.
«Женя написав мені, що бачив мене на змаганнях. Я тоді тільки зняла гіпс зі зламаної руки і поїхала на наступний день на змагання. Лікар заборонив давати нагрузку на руку, але я її за один день розробила на велосипеді. Тоді ми з Женею після заїзду стояли буквально плече до плеча на заправці, де всі ховалися від дощу. Я його не помітила. Одного дня він знайшов мене у соціальній мережі і написав, що бачив мене на змаганнях», – розповідає Оля про знайомство з Євгенієм.
До речі, Оля і Женя стали третьою парою в Україні, у кого було незвичне веловесілля.
У когось домашній улюбленець — кіт чи собака, а у них — качур
Про качку в ролі домашнього улюбленця Оля Смирнова мріяла ще під час проживання в Харкові, де вони мешкали певний період як переселенці. В квартирі тримати качку жінка не хотіла і придбала каченят вже по поверненю до Краматорська.
Пуші – 6 років. Оля купила його навесні 2016 року в добовому віці і з того часу вони стали нерозлучними.
«Пуша – повноцінний член сім’ї. Мабуть, він вважає, що я його мама, скрізь за мною бігає. Я, якщо десь заховаюсь чи відійду на хвилинку, то він починає пищать, гукає мене. Він з нами навіть на відпочинку, особливо на водоймах, бо дуже любить купатися. Люди реагують по-різному, але він завжди в центрі уваги! Хтось думає, що ми привезли його сюди, щоб зажарити на мангалі, а ті, хто зрозумів, що це наш домашній улюбленець, висловлюють захоплення та щиру зацікавленість. І якщо хтось бачив качину голову, яка виглядає з машини, то знайте, що то ми! Правда, Пуша не відразу навчився поводити себе в машині адекватно», – розповідає Ольга Смирнова про свого улюбленця.
“Те, на що більшість дивиться як на їжу, може бути чудесною, доброю, люблячою істотою зі своїм унікальним характером”
Пушу Оля купила не одного. У качура ще був брат Дудочка. Він загинув у дворічному віці після того, як на їхній курятник напали бродячі собаки. Пуша був дуже покусаний. Тепер у нього на місці ран пір’я росте не так як скрізь.
«Каченят купувала двох. Думала, що буде качка і качур. Одного назвала Пуша, а іншого – Дуда, але Дуда виявився теж качуром, а ім’я залишилося», – каже господарка Пуші.
Качки такої породи як Пуша живуть 15-17 років. Коли постало питання евакуації з Краматорська Оля збиралася в дорогу разом з Пушею. Євгеній умовляв її не брати качку з собою, але Ольга без домашнього улюбленця нікуди не хотіла їхати.
«Дорога була довгою та виснажливою. Ми не знали куди їдемо, не знали які тут умови. Через пробки та черги їхали два дні. Зупинялися на ночівлю в Дніпрі, добре, що у приватному секторі, то Пушу зачинили в сарайчику на вулиці. Також з нами до Сміли приїхав ще кіт. Пуша до подорожей звик. Він часто з нами їздить відпочивати, їздить на річку. Спочатку боявся, скакав і метався по машині, а потім за кілька таких подорожей звик. Зараз в дорозі поводить себе тихо і спокійно», – згадує Оля про те, як евакуювалася з Краматорська разом з сім’єю, котом та Пушею.
Зараз Пуша живе у загороді на вулиці. Дворові собаки вже до нього звикли. Пуша часто приходить зі своїми господарями на фонтан. Тут він може вдосталь поплавати та вже став улюбленцем публіки. З ним дуже полюбляють гратися і фотографуватися не тільки діти, а й дорослі.
Оля і Євген про перебування Пуші на фонтані можуть розповісти багато цікавих історій. Двічі їхнього домашнього улюбленця намагалися вкрасти, незважаючи на те, що неподалік сидять господарі, а поряд з ним стоїть коробочка та напис: «Я Пуша і я біженець. Буду дуже вдячний за посильну допомогу на зернятка (не обов’язково)».
А ще один раз на Пушу напали місцеві собаки, які бігають по центру міста зграєю. Рижа собака навіть стрибнула у фонтан, щоб виловити качку. Пуша втік, а собаку довелося витягувати з води.
Найбільше бажання Олі і Євгенія Смирнових – якомога скоріше повернутися додому.
«Якщо наш будинок буде цілим, ми повернемося туди жити. В цілому місто не дуже зруйноване», – розповідає Оля та з нетерпінням чекає часу, коли повереться з сім’єю у рідний дім.
