Дуже часто академічна історія ігнорує або, принаймні, дуже скептично ставиться до усної історії та фольклору. Бо ж, на думку кабінетних істориків, історичні факти апріорі не можуть передаватися з покоління в покоління. Ба, більше, іноді навіть письмовим джерелам не ймуть віри. Згадайте хоча б, як насміхалися вони з Генріха Шлімана, який з томиком Гомера в руці розкопав усупереч скептикам Трою і не одне античне місто.
Але сьогодні ми поговоримо не про давніх греків, а про Холодний Яр, пише черкаський письменник і краєзнавець Олександр Солодар.
У 1993 р. Микола Павлович Корнієнко записав у Катерини Олексіївни Скрипник (1910 р.н., с. Мельники) таку родинну легенду: “Мій дід розповідав, що був він не Чучупака, а наш дід який із-за Дніпра, називали його Дрозд. Там він у пана був, та хотів його пан постригти у москалі на 25 років. А як у москалі попав, 25 років вислужив, прийшов додому, йому вже немає нічого, ні ступеня землі, ні який там курінь, немає нічого. Він солдат, москаль і все. Ну то й дід утік сюди, подивився: драчина, водичка є, ліси страшні були, такі ліси були на вовків, що сумно було вечором. Нільзя нічого було казать про вовка, бо неодмінно прийдуть вовки. Так і люди жили, так боялися. Та він подивився, що можна там жить, водичка є, ліс великий, пеньки здорові, він розкорчував собі. Розжився на відро картоплі, жінку привів собі і розвелися собі ці люди. Цей дід лаявся: “Чу-чу, пакосна!”. Це у нього прізвище (вуличне) було Чучупакосне».
У метричних документах і сповідних розписах “епархии Переясловской и Борисполской ведомства протопопии Чигринской добр Чигринских владения его сиятелства господина князя Антония Яблуновского каштеляна Краковского села Мелников церквы Покрова Богоматере” родина Чучупак простежується з останньої чверті XVIII століття. Так, у 1787-1788 рр. у Мельниках проживало подружжя Івана (прибл. 1717 р.н.) і Уляни (прибл. 1727 р.н.) Чучупак (до речі, згідно з документами, до кінця ХІХ ст. використовується лише повна форма написання цього прізвища – “Чучупака”). Разом з ними мешкав і одружений син Федір (прибл. 1748 р.н.). У шлюбі з Параскевою (прибл. 1757 р.н.) у них народилися діти Стефан (прибл. 1771 р.н. – у пізніших сповідках іноді згадується як брат Федора!), Уляна (прибл. 1769 р.н.), Дарія (прибл. 1775 р.н.) і наймолодша Зеновія (прибл. 1778 р.н.). До речі, у сповідці 1787 р. Уляна Федорівна записана двічі – спочатку як донька Федора, а потім як дружина його зятя Мартина (прибл. 1767 р.н.). Так само це подружжя мешкало разом з господарем двору Іваном Чучупакою.
У 1787 р. Іван Чучупака був шанованою у громаді людиною – ктитором (фундатором) місцевого храму Покрови Пресвятої Богородиці. У сповідних розписах його двір записаний відразу ж після двору церковного кліру. Можемо припускати, що саме Іван долучився до зведення у 1775 р. приміщення місцевої церкви . Вочевидь, Іван був досить заможним, бо в його господі проживали “сусіди” (безземельні селяни – підсусідки) – подружжя Карпа (прибл. 1718 р.н.) і Меланії (прибл. 1725 р.н.) .
На жаль, давніших документів, у яких би згадувалася родина Чучупаків у Мельниках поки що виявити не вдалося. «А до чого ж цитований вище переказ?» – запитаєте ви. А до того, що він вказує напрям пошуку населеного пункту, з якого могли переселитися до Холодного Яру Чучупаки. І обставини, за яких це могло трапитися…
Згідно з Прутським договором 1711 р. Правобережжя знову поверталося до складу Речі Посполитої. Спроби царських урядників перетворити цю територію в пустелю були безуспішними. Даремно лівобічний гетьман Скоропадський у 1712 році погрожував: “Если же кто из старшин и черни, также духовного и посполитого чина явится ослушником сего, то непременно будут выгнаны из своих жилищ войсками Его Царского Величества и как противники Высочайшей воли, без всякой пощады огнём разорятся”.
На оголошені поляками слободи та “пільгові роки” в спорожнілі в часи руїни землі потекла маса населення. Переважна більшість слобожан втікала на правий берег Дніпра з Лівобережжя, де з початком діяльності Малоросійської колегії посилився соціальний гніт, зросли податки, розпочалися рекрутські набори. В одній з коломацьких чолобитних (серпень 1724 р.) старшина скаржилась цареві, що “от яких всех вышеписанных трудностей толикое учинилось у людех умаление, уходом особливе в слободи и на тую сторону, что от Днепра до самого Днестра прежде бывшие опустелые места, везде населены нашим малороссийским народом”.
Можемо припускати, що саме у цей період у Холодному Яру з’являються втікачі з Лівобережжя. Підставою для такого припущення є не лише місцева легенда, а й нещодавно виявлений Антоном Демиденком Антін Демиденко (Харків) цікавий історичний документ. Здійснюючи вивчення власного родоводу, дослідник у сповідці Миколаївської церкви містечка Ковалівка Зіньківської протопопії на Полтавщині наткнувся на запис 1778 р. про родину… Чучупаків.
У 1778 р. усі православні жителі Ковалівки (окрім церковного кліру) – 88 дворів і 357 осіб – були записані до стану воєнних і членів їх сімей. А тепер згадайте причину, яка спонукала Чучупак до переселення. Саме так – солдатчина!
Серед жителів містечка записана родина Федора Тихоновича (прибл. 1709 р.н.) і Анни Дем’янівни (прибл. 1711 р.н.) Чучупак. Жили в одному дворі з батьками і одружені їх сини. У подружжя Мойсея Федоровича (прибл. 1742 р.н.) і Анни Стефанівни (прибл. 1747 р.н.) Чучупак були діти Анна (прибл. 1768 р.н.), Агрипина (прибл. 1770 р.н.) і Варвара (прибл. 1777 р.н.). У подружжя Стефана Федоровича (прибл. 1755 р.н.) і Наталії Яківни (прибл. 1757 р.н.) «детей не имеется».
На жаль, наявні документи не дозволяють нам з’ясувати як звали батька холодноярського Івана Чучупаки. Але за датами народження Іван з Мельників (прибл. 1717 р.н.) і Федір з Ковалівки (прибл. 1709 р.н) можуть бути братами. Можливо, Іван назвав свого сина в честь старшого брата?
«А згадане у переказі прізвище «Дрозд»?» – запитаєте ви. А тут все просто: у ті часи люди користувалися як записаними у документи прізвищами так і вуличними прізвиськами. Можливо, «Дрозд» було саме таким прізвиськом?
А які легенде про походження власного прізвища знаєте ви? А чи мала ваша родина вуличне прізвисько?
На знімку: Медведівка на карті XVIII століття
