Дата публікації
Перегляди: 70
Мабуть, таких управлінців, як Сергій Володимирович Гребенюченко, на теренах нинішнього Звенигородського району мало. А можливо, вірніше сказати, й немає.
Точно можна стверджувати, що за часів незалежності України він єдиний кандидат наук на Шполянщині, який керував районом, пройшов якщо не всі, то майже всі щаблі управлінської служби.
Розпочавши свою трудову біографію з агронома, Сергій Володимирович встиг пропрацювати і в колгоспі, і в райкомі партії, і в управлінні сільського господарства.
Зараз можна стверджувати, що він не гонився за посадами. Фаховість, комунікабельність завжди допомагали йому згуртувати навколо себе однодумців, керівників.
Його час роботи на посаді головного агронома управління сільського господарства, а потім і начальника управління припали на період, коли в Україні з одного боку розпочиналися реформи в сільському господарстві, а з іншого – стара система управління вже відживала і не могла продуктивно працювати. Саме в той період він і проявив себе, як технолог полів. До нього їхали за порадою. І він спільно з керівниками шукав вихід зі скрутного становища.
Вже після призначення Сергія Володимировича на посаду голови райдержадміністрації, і йому це можна занести в актив, саме він забив з науковцями отой репер, який засвідчив, що в Мар’янівці знаходиться центр України.
Не всі відразу в це повірили. А він надокучав науковцям, як можна довести, що саме тут є отой центр України. І таки добився визнання на державному рівні. Про це мало хто знає, але він і не претендує на якісь особливі заслуги.
На жаль, йому не вдалося розкритися на найвищій посаді району. І не тому, що не зміг. В Україні в той час почала запроваджуватися система, коли після колективних виборів почали призначати прибічників тієї чи іншої політичної сили, не враховуючи фаховості посадовця чи людини.
Але до честі Гребенюченка, він і тут не залишився на узбіччі районного життя. Його вміння глибоко вникати в особливості діючого законодавства не один десяток, а можливо й сотні разів допомагали районній раді знаходити вірні рішення з питань соціального розвитку.
У районній раді, працюючи на посаді секретаря (дана посада не раз змінювала назву) він був ніби своєрідним містком між різними політичними силами. Не раз доводив, що не політикою на районному рівні потрібно займатися, а вирішенням соціальних проблем.
Хтось згоджувався, хтось закидав йому докір, що не тому служить, але він залишався при своїй думці і спільно з депутатами шукав шляхи порозуміння.
Сергій Гребенюченко міг і може йти на компроміс, але поступатися своєю думкою не любить і в будь-якій ситуації прагне запропонувати кілька виходів. При цьому він не настоює на якомусь конкретному рішенні. Дає людині або підлеглому прийняти рішення самому, але з умовою, що все це буде на законних підставах.
Не спілкуватися з Гребенюченком не можна. Він – людина не просто приваблива, а наповнена таким морем інформації, що диву даєшся, як це все в ньому вміщається (напевне, десь встановлені флешки). Він може згадати до теми якийсь гумор чи пісню. Але це в колі друзів. В робочий час він цього не дозволяв.
Останні місяці, а може й рік, Сергій Володимирович фактично виконував обов’язки голови районної ради, заступника і секретаря, оскільки перші дві були вакантні. На його долю припав і процес ліквідації цієї установи. І він з цим справився.
З нагоди 60-літнього ювілею хочеться побажати Сергію Володимировичу здоров’я та щастя і завжди бути в неосяжному морі творчості, тобто завтра жити інтересніше, ніж ти живеш сьогодні!
Шполянські вісті
