Дата публікації
Перегляди: 3
Запам’яталося одне відео з мережі Фейсбук, як військовий капелан, а в мирному житті – настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці з Мокрої Калигірки Дмитро Глущенко бореться з водопіллям в окопах.
Після проливного дощу з’ясувалося, що капличку в окопі затопило. Великої біди вода не наробила, але отець Дмитро все ж вимушений був відрами виносити воду, аби бійці, які невдовзі повернулися з завдання, могли відвідати богослужіння у підземній каплиці.
Для жителів Мокрої Калигірки і навколишніх сіл отець Дмитро – не лише священик, а й порадник, помічник і наставник. Більше двадцяти років він присвятив службі Богу саме в Мокрій Калигірці. Навіть ініціював та разом з паствою почали будівництво храму. За кошти благодійників завезли щебінь, пісок, плити, фундамент залили. Та через пандемію, а згодом і через війну та нестачу коштів будівництво довелося припинити, тож богослужіння продовжили проводити у пристосованому приміщенні неподалік сільської ради.
Маючи за плечима досвід служби капеланом в АТО (ООС), отець Дмитро після початку повномасштабного вторгнення займався волонтерством, а згодом добровільно приєднався до батальйону територіальної оборони. «Я більш потрібний там, ніж тут», — його переконання.
Дмитро Глущенко попередньо пройшов військову підготовку, тож несе не лише капеланську службу у своєму підрозділі, а за потреби зброю до рук може взяти, а також вміє надати й медичну допомогу, що полегшує роботу медиків частини. Доводиться священику і супроводжувати загиблих воїнів, які повертаються додому на щиті.
У Мокрій Калигірці згадують отця Дмитра добрим словом, адже він не лише морально підтримував односельців, а й за потреби надавав допомогу фізично – кому дров нарубає, кого машиною власною підвезе вирішити справи у колишньому райцентрі.
— Ми всі чекаємо швидшого повернення отця Дмитра, як і всіх наших воїнів, з перемогою, — висловлює думки односельців директор Мокрокалигірської публічної центральної бібліотеки Надія Назаренко. — Він – людина добра, розуміюча, яка завжди підтримає і дасть слушну пораду.
Та й сам священик скучає за Мокрою Калигіркою, тож коли дозволяють обставини, відвідує село, яке за роки служіння в церкві стало для нього рідним.
Так, минулими вихідними теж приїхав, аби відслужити у рідному храмі заупокійну панахиду та Божественну літургію.
Ірина Грабовецька
Шполянські вісті
