Дата публікації
Перегляди: 105
Композитор і педагог, заслужений діяч мистецтв України Володимир Домшинський — один з наймелодійніших композиторів сучасної української музики. Коли Володимиру Васильовичу наголошують на цьому, він, мить помовчавши, відповідає: «Ми, люди, уявили, що ми всемогутні, всесильні. Але це не так. Усе, що ми можемо, – від Бога. Мої мелодії посилає мені Бог». З цим важко не погодитись.
Талант розгледіли ще в школі
Відлік творчого шляху В.Домшинського розпочався ще у школі. Народився він у місті Долина, що на Івано — Франківщині. Тато працював службовцем, мама була домогосподаркою. «Батьки відправили мене навчатися музиці, — пригадує Володимир Васильович, — та шлях до музичної школи пролягав через спортзал. Я всерйоз захоплювався футболом, мріяв стати відомим футболістом, тож і в спортзалі мене бачили частіше, ніж на заняттях в музичній школі».
І ось на концерті випускників музичної школи, після виступу Володі Домшинського голова екзаменаційної комісії з музичного училища відкликав маму учня в бік і сказав, що непогано було б віддати юнака після школи на навчання до училища. «З нього буде серйозний музикант», — наголосив.
— Мама ледве вмовила мене професійно навчатися музиці, — продовжує спогади. — В мене ж були інші плани на життя.
Відтоді минуло багато років, але Володимир Васильович досі пам’ятає, як він, 15-річний, поїхав на навчання до Станіслава (нині Івано — Франківськ): «Мама дала мені 45 карбованців, смальцю і картоплі. Показала, де зупиняється автобус на Станіслав. Відтоді почалося моє самостійне життя».
Але згодом, зізнається Володимир Васильович, зрозумів, що музика – то його шлях. Важко було, вже на другому курсі довелося грати на весіллях, аби оплачувати квартиру. «Та то був мій шлях, і я його пройшов», — підсумовує композитор.
За молодих у нього душа болить
Після служби в армії Володимир Домшинський повернувся у музичну царину. Працював у Тернопільській, Закарпатській, Волинській філармоніях. Очолював гурти й творчі колективи «Дністер», «Закарпаття», «Світязь», «Беркут», «Галичина».
Та є у його житті ще одна стежина, якою він веде до мистецтва молодь, — педагогічна.
«Все потрібно робити з душею, — переконаний. — Так і в педагогіці — молодь відчуває, коли з душею, а коли порожньо». Композитор впевнений, що й раніше, і нині талановитих молодих музикантів вистачає. «Не варто плекати ілюзій, що все залежить від педагогів, — при цьому наголошує він. — Дитина приходить навчатися, має талант, а наше завдання – їй допомогти відшліфувати цей талант, аби він запалахкотів новими вогнями».
На думку педагога, у будь-якій сфері духовне повинно переважати над матеріальним. «Сьогодні ж, на жаль, часто відбувається навпаки, — зітхає. — Молоді артисти переймаються красою сценічних костюмів, намагаються вразити зачіскою, а не словом чи мелодією. Це мені важко сприймати, душа болить».
Свого часу Володимир Васильович багато часу проводив зі своїми вихованцями й в позаурочний час. Вони багато подорожували, відвідували визначні місця, монастирі. Багато його учнів стали успішними виконавцями, провідними педагогами. Варто лише згадати гурт «Будьмо!» (керівник Ростислав Коваль), Вікторію Ватащук, яка вже й сама навчає вокальному мистецтву, та багатьох інших.
Так склалося в житті Володимира Домшинського, що особиста трагедія – смерть єдиної доньки, докорінно змінила його життя. Володимир Васильович усамітнився, переїхав до невеликого гірського села на Івано — Франківщині. Та зв’язку зі своїми учнями він не втрачає. Творить і пише музику, яку дарує іншим – в пам’ять своєї дитини. Такий у нього життєвий принцип.
Благодійність любить тишу
Допоки зі сцени лунають пісні Володимира Домшинського у виконанні грандів української пісні Василя Зінкевича, Іво Бобула, Василя Білоножка, Павла Зіброва, Лілії Сандулеси, Володимира Гришка, Надії Шестак, гуртів «Гетьман», «Козацькі забави» та багатьох інших відомих виконавців, Володимир Васильович продовжує свій педагогічний шлях, навчаючи сільських дітей музиці у будинку культури міста Вижниці. «Сільські діти, на жаль, більш обмежені у своїх можливостях. Так складається в нашій країні. Тому вчу їх музиці безкоштовно, надіючись, що хтось з них продовжить свій шлях на великій сцені», — розповідає композитор. Він вважає, що благодійність любить тишу, тому не дуже любить розповідати про свої добрі справи. Але вони самі розповідають про себе.
А коли Володимира Васильовича запитують, яка у нього найулюбленіша пісня, він посміхається і зізнається, що кожну свою пісню любить, адже всі твори, ніби його діти.
Продовжує творити і в співпраці з народним артистом України, поетом Вадимом Дмитровичем Крищенком. «Я досить прискіпливий до поетичного слова, — ділиться композитор. — А вірші Вадима Дмитровича – то все від душі. Він воістину народний поет, дарував і продовжує дарувати свою творчість людям. Довгих років життя Вадиму Дмитровичу і творчої наснаги». Всього у творчому доробку з В.Крищенком – близько 80 пісень. Творча співпраця триває.
Народжуються пісні – живе душа українська. В це свято вірить композитор. В це віримо і ми, прихильники його творчості, бо коли лунають його «А вже осінь прийшла у мій сад», «Прости нам, Господи, помилуй», «Вишенька — черешенька» — хочеться співати, хочеться творити…
Катерина Вальчиковська
Шполянські вісті
