Дата публікації
Перегляди: 6
Порівняно з іншими своїми колегами соціальний робітник КП «Центр надання соціальних послуг» Шполянської ОТГ Світлана Валентинова трудиться найдовше. Понад три десятиліття допомагає стареньким почуватися доглянутими та всіляко підтримує їх на схилі літ. За цей час служба соцзахисту кілька разів змінювала свою назву та місце розташування, однак це не завадило утриматися на роботі найвідданішим її працівникам.
Про можливість працевлаштування у соціальній сфері Шполи Світлана Миколаївна дізналася від сестри Галини Миколаївни Інтюк, яка також багато років трудового життя присвятила соціальній роботі.
— На той час я працювала на смілянському радіоприладному заводі, — розповідає С.М.Валентинова. — І хоч ця робота була за здобутим фахом, мене все одно тягнуло додому, хотілося працевлаштуватися за місцем проживання. Невдовзі так і сталося, що певний час працювали пліч-о-пліч з сестрою. На роботу соціальним робітником влаштувалася на початку 1990 року, коли службу ще очолювала Скомороха Світлана Тимофіївна.
Згодом сестра розрахувалася з роботи, а Світлана Миколаївна надовго прижилася у колективі місцевої служби соціального захисту. Лише добрими словами про її роботу відгукується і керівник Людмила Анатоліївна Шпоть.
— На початку 90-их років минулого століття доводилося важко з продуктами харчування, — пригадує С.М.Валентинова. — І не лише з продуктами, а й в інших сферах тодішнє життя легким не назвеш. Для стареньких тоді нам видавали готову продукцію у відомому серед шполян «старому» ресторані. Згідно з талонами ми отримували котлети, ковбасу, інші продукти харчування, які потім доставляли пристарілим.
В інший період для незахищених верств населення передавали крупи та інші продукти депутати, зокрема підтримував народний депутат України, наш земляк О.М.Ткаченко. Отримавши крупи десятками і більше кілограмів, нелегко було на велосипеді все те доставляти пенсіонерам, та ми вже якось справлялися.
Нинішнє життя не назвеш легким, однак принаймні зараз все можна купити в магазині.
Був і такий період, коли одному соціальному робітнику доводилося обслуговувати по 17-18 осіб пенсіонерів. І подібне перенавантаження, як зізнається співрозмовниця, досить таки відчувалося.
Зараз Світлана Валентинова обслуговує одинадцять пристарілих. Деякі самостійно звернулися до соціальної служби, повідомивши, що потребують сторонньої допомоги, про декого інформують листоноші, працівники медичних закладів чи інші громадяни.
Розповідаючи про своїх стареньких, вона не оминає зауважити, що попри похилий вік, вони по змозі намагаються підтримувати лад у хаті і на подвір’ї. Звичайно, ті з них, кому дозволяє стан здоров’я.
В середньому до кожної старенької Світлана Миколаївна навідується по два-три рази на тиждень.
— Найстарша з бабусь — 96-річна Надія Єразмівна Капуста, яка, зрозуміло, потребує більше уваги, ніж інші, — додає вона.
Щоразу старенькі дають своїй помічниці різні доручення чи роблять замовлення на оплату комунальних послуг, купити ліки в аптеці, а то й взяти у лікаря рецепт. Крім того, за потреби соціальний робітник допомагає прибрати у будинку, внести води чи й дров до хати. Осінньої пори виникає потреба підгребти листя чи позбирати горіхи та виконати іншу роботу.
Разом зі Світланою Валентиновою навідуємо одну з її підопічних, Ольгу Іванову. Старенька з радістю зустрічає свою помічницю. Незважаючи на похилий вік та не ту, як раніше, вправність господині, у її будинку чисто й світло, а на столі у вазі красується букет хризантем.
— Раніше я дуже любила квіти і зокрема вазони, — пояснює Ольга Миколаївна, оселю якої досі прикрашають кілька пишних вазонів. — Зараз вже нема як ними займатися.
О.М.Іванова в різні роки трудилася нянею дитячого садочка «Зірочка», а потім у сільгосптехніці кладовщицею.
Про свою помічницю, яка відвідує Ольгу Миколаївну третій рік поспіль, вона відгукується лише добрими словами. При цьому згадує їхнє знайомство, яке відбулося з легкої руки куми пенсіонерки. Вона зателефонувала в соціальну службу, коли О.М.Іванова внаслідок перелому ноги не могла ходити і вкрай потребувала підтримки. Зараз вона вже видужала, проте все одно задоволена, що їй є кому допомогти і підтримати.
Ольга Качан
Шполянські вісті
