Дата публікації
Перегляди: 2
Нещодавно випала нагода знову зустрітися з давнім другом «Шполянських вістей» Віктором Денисюком. Напередодні Віктор Кирилович зателефонував до редакції і повідомив, що наготував україномовних книг для захисників, які перебувають на лікуванні у шпиталях.
На полицях книжкової шафи у вітальні Віктора Кириловича – книги, книги, книги.
— Скільки їх у Вас? — дивуюся.
— Та не рахував, — махнув рукою, і відразу починає описувати видання, які найбільш впадають у вічі. — Дружина Олександра Миколаївна раніше викладала російську мову і літературу, тож російськомовних книг багато, але є у нашій бібліотеці чимало й україномовних, якими й вирішив поділитися з хлопцями, що проходять реабілітацію та лікуються від поранень.
Серед подарованих — класики Іван Котляревський, Григорій Квітка – Основ’яненко, Тарас Шевченко, твори Івана Ле та Івана Стаднюка, велика книга про Михайла Грушевського, поезії Василя Симоненка.
Саме «Лебеді материнства» — книга, яку напередодні закінчив читати Віктор Кирилович. «Ось, сам знаходжусь під враженням поезії Симоненка, хочу, аби й хлопці – захисники цю книгу прочитали», — зізнається.
За його словами, домашню бібліотеку збирали з дружиною не одне десятиліття. Мали, як стверджує, різні уподобання. Олександрі Миколаївні йшла на душу художня література, Віктор Кирилович любив збирати і читати історичну та військову літературу.
Сьогодні теж мало не щодня читає, а ще завершив роботу над власною книгою «Життя прожити – не поле перейти».
— Я творча людина, — посміхаючись, продовжує розповідати. — Коли працював, то десять власних книг вдалося видати. Нині ж зберігаю свої твори в рукописах. Як то кажуть, на пам’ять нащадкам.
Родина для Віктора Денисюка — то найдорожче, привід для гордості. Він пишається доньками, з повагою відгукується про обох зятів. Окрема тема для розмови з господарем — то онуки, а їх у Віктора Кириловича четверо. Найстарший Віталій, двійнята Ігор і Ірина та Юлія.
— З онуком Ігорем можемо розмовляти годинами, — запевняє В. Денисюк. — Він дуже різностороння людина, має безліч захоплень і вподобань, які допомагають йому й Ірині вижити у студентському житті.
Не полишає Віктор Кирилович і своєї давньої любові до футболу. І якщо раніше його запал футбольного фаната стосувався як футболу і улюблених команд загалом, то в останні роки — це ще й родинна гордість, адже онука Юлія вже кілька років, як дружина відомого футболіста-легіонера з Черкас, нині гравця іспанської «Жирони» Артема Довбика.
— Юлія з Артемом однокласники, — продовжує розповідати Віктор Кирилович. — В школі просто спілкувалися й натяку на симпатію не було. А от коли вже закінчили школу й вступили до вишів, Артем зізнався, що серед дівчат, які йому зустрічалися в житті, Юлія – найкраща.
Нині подружжя Довбиків радіє маленькій донечці Кірі, як радіє і вся велика родина. Щоправда, нечасто доводиться зустрічатися вживу, адже Іспанія – країна неблизька, та все ж спілкуються по відеозв’язку, листуються, а ще дідусь дізнається про успіхи Артема з засобів масової інформації, адже онук знаходиться на піку футбольної популярності. Ось і напередодні, коли «Жирона» обіграла «Барселону» з рахунком 4 : 2, саме гол Артема Довбика поклав початок переможного для «Жирони» матчу.
— Так і тече моє життя пенсіонера, — посміхаючись, підсумовує розмову Віктор Кирилович. — У спілкуванні з дітьми й онуками, у творчій роботі та спілкуванні з близькими по духу людьми.
І хоч вже за тиждень у вікно господаря постукає 84-та зима, та він, як і замолоду, залишається активним і небайдужим. Так звик жити.
Катерина
Вальчиковська
Шполянські вісті
