Дата публікації
Перегляди: 155
Справа всього життя
Анатолій Кучер працює у Шполянській філії ПАТ «Черкасиобленерго» із 1980-го року. Сам він родом із В’язівка. Закінчив Стеблівське училище, вчився на електромонтера сільської електрифікації та зв’язку. Служив у армії, а потім так сталося, що одружився і переїхав у Шполу. Починав електромонтером, згодом перейшов у оперативно-виїзну бригаду.
– Робота в нас нелегка, але звикаєш до всього. Треба постійно бути готовим до виїзду, в будь-який час і пору року. Але цікаво тим, що кожного разу щось нове, нічого не повторюється, – каже Анатолій Олексійович.
Він і сам прагне навчатися новому, бо ж енергетика не стоїть на місці і постійно розвивається.
– Нововведення — це завжди добре. Останнім часом у нашій сфері їх дійсно багато. З тими ж автоматичними вимикачами на підстанціях значно легше працювати. Не порівняєш із тим, що було, коли я лише прийшов працювати. Новий інструмент, нові машини, нова диспетчерська – все тепер інакше, – розповідає Анатолій Кучер. У вільний час Анатолій Олексійович любить порибалити. Про своє захоплення розповідає з любов’ю.
– І зимою, і влітку рибалимо. Їдемо в Черкаси, в Сокирне, на Дніпро, полюємо там на судака, щуку, і так відпочиваємо, – пояснює він.
А енергетика для нього — це не лише робота. Він нею живе. Розмови про неї не вщухають навіть удома.
Про найскладніше в роботі енергетика
Коли в родині Кучерів за святковим столом збираються гості, Анатолій Олексійович і тут знаходить із ким поговорити про улюблену справу. Все тому, що двоє його синів пішли професійною стежиною батька і зараз теж працюють у Шполянській філії.
– Трапляється, сядемо втрьох і починаємо розмовляти – про роботу, плани на майбутнє. Іноді на нас гості аж сердяться – мовляв, не можете втрьох зібратися та наговоритися про свою енергетику. Не всім наші теми близькі і зрозумілі, – втручається в розмову молодший син Олег.
Зовсім нещодавно він почав працювати у філії диспетчером. Загалом же трудиться в ній уже 10 років.
– У 2010-му прийшов сюди контролером. Пропрацювавши майже два роки, переведений у Водянську бригаду, в якій трудився п’ять років. Потім перевівся в електромонтери оперативно-виїзної бригади (ОВБ), і ось зараз перейшов у диспетчерську, — пояснює Олег. – Звісно, на моє рішення піти в енергетику вплинув батько. Я з дитинства спостерігав за його роботою, бачив, що вона корисна для людей. Тому й обрав для себе цей шлях.
Батько багато в чому допоміг, багато чому навчив, завжди пояснює, наставляє, підказує. Та й колектив у філії приємний – і досвідом залюбки поділяться, і пораду дадуть, коли треба – і в професійних, і в особистих питаннях. Найскладніше в нашій роботі – це погодні умови: сніг, дощ, спека – все це впливає на лінії, стан мереж. Ми ж маємо працювати за будь-яких умов. Робота диспетчера складна і відповідальна. Потрібно коригувати роботу всіх бригад, слідкувати за енергосистемою всього району, оперативно приймати заявки від населення.
«Точно знав, ким стане»
Старший син із «енергодинастії» Кучерів – Анатолій – теж брав приклад з батька. Зізнається, що навіть не мріяв про іншу професію у дитинстві, точно знав, ким стане.
– Батько все життя трудився енергетиком, і це справді зіграло важливу роль. Мені все подобалося, і я ще з дитинства вирішив, чим займатимусь.
Так і сталося. Навчався в Черкаському державному технологічному університеті на інженера-електромеханіка і в 2005-му році прийшов працювати у Шполянську філію (тоді ще РЕМ) електромонтером. А із 2009 року трудиться на посаді інженера цієї ж лабораторії.
— Наша робота тільки на перший погляд рутинна, насправді і в ній багато чого цікавого. Постійно доводиться мати справу з людьми. Саме моя робота полягає в тому, щоб робити виміри, випробовувати захисні засоби та нові будови, — розповідає Анатолій Кучер. При цьому ще й доводиться постійно вчитися: раз на три роки інженери проходять навчання у різних навчальних закладах. Там знайомляться з колегами, обмінюються досвідом, вивчають новинки.
— За останні три роки у філії, ми побачили більше нововведень, ніж за минулі 10 років. І це стосується не лише приладів. Це і реконструкції, і ремонти в приміщеннях. У нас в лабораторії зробили ремонт, з’явилися нові пристрої, — каже Анатолій Кучер. – Але в час, коли багато чого автоматизується, людський фактор ніхто не відміняв. А у нашій справі він просто незамінний. У нас важливі всі — від контролера до директора. Тому тішить те, що керівництво дбає про потреби працівників та про їх комфорт.
За матеріалами сайту «Черкасиобленерго»
Шполянські вісті