Дата публікації
Перегляди: 1
У кожного з нас свої перші враження і спогади про початок повномасштабної війни. Об’єднує одне: нічого хорошого в тих спогадах немає…
У шполянина Сергія Баштового за плечима понад два десятиліття роботи на річкових та морських суднах, зокрема й капітаном. Проте внаслідок повномасштабного вторгнення Сергій Валентинович втратив роботу. А коли б одного дня обставини були не на його боці, міг втратити ще й життя.
Річ у тім, що судно в Очакові на Миколаївщині, на якому працював наш земляк, восени минулого року постраждало внаслідок влучання ворожої ракети, були загиблі. Про цей інцидент розповідали в новинах. На щастя для С.В. Баштового, на той час він перебував вдома, у Шполі. Тож про трагедію дізнався від друзів та з телевізора.
Навчатися професії моряка, удосконалювати та розширювати свої знання шполянину довелося кілька разів. Уперше, коли вступив на навчання до Київського річкового училища в юності на судноводія-механіка. Тоді юнакові, який народився і виріс на сусідній Кіровоградщині, омріяний фах здавався таким романтичним, сповненим невідомості і пригод.
— Тривалий час, понад десятиліття, довелося працювати на Дунаї, — пояснює Сергій Валентинович. — Розпочинав я з матроса-моториста, згодом став боцманом, третім помічником капітана, третім механіком, аж доки дійшов до звання змінного капітана судна. Перевозили баржами різний вантаж: вугілля, залізнорудні концентрати, громіздкі металеві вироби. Згодом, коли перейшов працювати на Дніпро, почали перевозити зерно, добрива і знов таки метали.
С.В.Баштовий розповідає, що йому доводилося керувати рухом не однієї, а скажімо, трьох-чотирьох барж довжиною 90 метрів кожна, які рухалися одночасно. Він також згадує, що робота моряка, особливо на річці Дунай, навіть у мирний час не така вже й безпечна.
— Дунай — річка з досить швидкою течією, тож інколи морякам буває непросто втримати рівновагу, перебуваючи на судні, — додає. — Непросто буває і в інших умовах. На жаль, інколи не обходиться без нещасних випадків.
Коли Сергій Баштовий трудився на Дніпрі, доводилося перевозити зерно на південь навіть з Чигирина на нашій Черкащині, багатьох інших міст.
Нещодавно шполянин знову навчався, аби продовжити працювати у сфері річкових та морських судноперевезень. Позаяк попри війну ця сфера економіки нашої країни залишається важливою. Та й він не уявляє свого життя в іншій професії.
Ольга Качан
Шполянські вісті
