Дата публікації
Перегляди: 96
На вулиці з кожним днем все яскравіше світить сонечко, потроху починають зеленіти дерева, поля і луги. Цьогорічна весна — 75-та за ліком на життєвому шляху жительки Юрківки, що на Звенигородщині, Ольги Муравської.
Багато таких весен були найгарячішою порою у роботі цієї жінки. Бо багато років Ольга Карпівна пліч-о-пліч зі своїм чоловіком Віктором Яковичем трудилися в агрономічній службі місцевого сільгосппідприємства імені Ватутіна.
Вона й сама погоджується, що серед агрономів не так вже й часто зустрінеш жінок, проте О.К.Муравська присвятила цій нелегкій справі майже три десятиліття свого життя.
Здобувши фах в Уманському сільськогосподарському інституті, приїхала працювати бригадиром овочевої бригади у колгосп імені Ватутіна. По сусідству діяли й інші господарства, що спеціалізувалися на вирощуванні цих культур, проте вищезгадане було найбільшим серед них.
— Бригада, де залежно від сезону трудилися від 25 до 50 працівників, вирощувала овочі на п’ятдесяти гектарах! У нашому спеціалізованому на той час господарстві вирощували капусту, огірки, помідори, цибулю, дещо менше столових буряків, моркви, перцю тощо. Все це для потреб жителів Ватутіного, — пояснює вона. — Майже кожна культура займала щонайменше десять(!) гектарів.
Крім вирощування овочів у відкритому грунті, були тут і теплиці, де дозрівали ранні огірки, а також під парниковими рамами підростала розсада для овочевого поля.
Майже всю роботу жінки виконували вручну. Тож доводилося нелегко. Тому не раз зверталася до керівництва господарства з проханням придбати посадочну машину. Бо важко було навіть дивитися, як бідні жінки вривають руки, переносячи відра з водою в період висаджування розсади. Або коли площу під овочі щедро заливали з допомогою поливної системи водою, створюючи таким чином ефект, ніби після проливного дощу. Якщо висаджена розсада в таких умовах почувалася комфортно, то трудівниці мусили за кожним кроком витягувати з багна ноги і застрягати ледве не по коліна, обробляючи десятки гектарів такої землі. Коли висаджування рослин механізували, праця стала дещо легшою. Їде собі машина полем, а працівниця, сидячи на робочому місці, повинна була лише встигати прикладати саджанець у ямку, все решта здійснювалося механізмом.
До слова, одна з ланкових у цій бригаді Марія Якимівна Гуляр за вирощування високих врожаїв овочевих культур була удостоєна ордена Трудового Червоного Прапора.
Урожаї, вирощені на полях юрківськими овочівниками, реалізувалися у місцевих закладах торгівлі. Крім того, значні обсяги продукції закладалися на зберігання на овочесховищі.
У біографії О.Муравської був період, коли вона у зв’язку зі станом здоров’я вимушена була змінити рід діяльності, перейшовши на роботу до сільської бібліотеки.
Та згодом повернулася до агрономії, перекваліфікувавшись на агронома-насіннєвода з вирощування гібридної кукурудзи. Вирощений у Юрківці насіннєвий матеріал згодом реалізували для сівби в інших господарствах України. І його підготовка вимагала неабиякої відповідальності, скрупульозності в роботі як насіннєвода, так і інших працівників, які нерідко вручну сортували початки кукурудзи.
— Із 2,4 тисячі гектарів землі, яка оброблялася на той час колгоспом, під гібридною кукурудзою було лише 100 га, — уточнює колишній агроном. — Водночас ці сто гектарів забезпечували такі прибутки, які дозволяли забезпечити річний фонд заробітної плати усьому колективу колективного господарства. А трудівників у ньому набиралося до трьохсот осіб.
Попри зайнятість на роботі, домашнє господарство, присадибну ділянку, Ольга Карпівна знаходила час для рукоділля. Ще її мама у рідному Лебедині на Шполянщині, звідки родом жінка, навчила доньку азів вишивання. Знову взяти до рук голку, аби з допомогою кольорових ниток мережити полотно, згодом підштовхнула жителька Юрківки Ніна Іванівна Івахненко, яка була неабиякою майстринею у цій праві.
Юрківчанка зізнається, що немало вишитих рушників, серветок роздарувала, хоч має й свої улюблені роботи, які не віддає нікому. Серед таких і рушник, і скатерка, виконані дрібнесеньким хрестиком.
Ольга Качан
Шполянські вісті