Дата публікації
Перегляди: 206
З дитинства залюблена в природу рідної Івано-Франківщини, жінка з тонкою душею і чутливим серцем. Ці слова про письменницю і художницю, лауреата літературних конкурсів «Смолоскип — 95», «Гранослов — 96», імені В. Стефаника, цьогорічного лауреата премії імені Миколи Томенка Надію Дичку.
На терезах життя – мистецтво й журналістика
Народилася Надія Степанівна у вчительській родині в селі Підмихайля, що на Івано-Франківщині. Тато викладав історію, німецьку мову, малювання, військову підготовку, мама — біологію і хімію. Її батьки були в селі першими, хто отримав вищу освіту. Мали великий авторитет серед односельців.
Саме батьки, як зізнається письменниця, заклали у ній творчу жилку. «Я пензлика почала тримати раніше, ніж ручку, — з посмішкою розповідає. — Моїм першим вчителем малювання став тато». Активні й у громадському житті, батьки Надії Степанівни організовували у сільському будинку культури різні вечори. Тато, який був керівником драматичного гуртка, ставив на сцені п’єси українських драматургів, мама вміла зацікавити точними науками.
Надійка змалечку не лише гарно малювала, а й почала писати поезії. З раннього дитинства їх у дитячій голівці народжувалося стільки віршів, що зараз вже й не згадати. Шкодує нині лише за тим, що записувати свої вірші почала у 12 років, коли родина переїхала у районний центр Долина. Там, у місцевій районній газеті «Червона Долина» й почала друкуватися ще юною. Згодом втілила в життя мрію татка – стала журналістом. «В молодості тато марив цією професією, але став вчителем, — пригадує. — Мені вдалося вступити на факультет журналістики».
Після закінчення вузу доля повернула в «Червону Долину», але недовговічною була та робота в редакції. «В ті часи нас, журналістів, змушували співпрацювати з КДБ, — продовжує свою розповідь. — А в мене така натура, що я не можу підставляти людей, тому й пішла з редакції».
На терезах її життя були журналістика, поезія і малювання. Надія Степанівна обрала дві останні стежини. Вона починає роботу над збірками поезій, паралельно працюючи в різних напрямках образотворчого мистецтва.
Визнання прийшло з Києва
Середина 90-х років для поетеси — час перемог у маститих літературних конкурсах. У 1995 році книга «Дорога» принесла їй визнання на міжнародному конкурсі «Смолоскип — 95». А вже наступного року – перемога в конкурсі «Гранослов — 96».
— Моє визнання як поетеси прийшло зі столиці, — пояснює Надія Степанівна. — Адже за результатами цих двох конкурсів у 1997 році я стала членом Національної Спілки письменників України.
В цей час розквітав і талант художника. Закінчивши приватні курси ілюстраторів, Надія Дичка усі свої книги ілюструє сама. Можна сказати, що глибину поетичного слова вона підсилює виразністю образотворчого мистецтва. У збірці «Війна без приводу війни», яка в нинішньому році отримала літературну премію імені Миколи Томенка, є ілюстрація авторки – мішень у формі годинника, а замість стрілок – олівець і перо.
Саме олівцем і пером Надія Дичка робить цей світ світлішим і чистішим. «Ми живемо у світі, який є мішенню для зла. Чорні сили увійшли в суспільство. Колотнеча, яка відбувається в світі, — це стан катарсису, — роздумує вголос Надія Степанівна. — Щиро вірю, що настане інший виток життя, коли нові покоління зрозуміють, як не треба жити, чого не треба робити…»
За словами поетеси, нинішня українська література переживає занепад: «У літературі з’явилося багато бруду, негативу, нецензурної лексики, а все це обертається занепадом і крахом».
Її ж поетичне слово, навпаки, вселяє віру в добро і справедливість, воно мелодійне й переконливе. Недарма слова багатьох поезій авторки стали піснями, які виконують народні артисти України Василь Зінкевич, Світлана та Віталій Білоножки, Ніна Шестакова, Михайло Кривень; заслужені артисти України Анжела Вербицька, Лариса Недін та багато інших. А першим виконавцем пісень на вірші Надії Дички був незабутній Назарій Яремчук. На вірші Надії Дички писали музику композитори Остап Гавриш, Богдан Кучер, Мар’ян Гаденко, Ігор Якубовський, Олег Шах.
На слова Надії Дички у 2016 році Галицький академічний камерний хор виконав кантату «Майдан – Війна», музику до якої написав композитор Роман Никифорів.
В її картинах присутня душа
Час від часу Надія Степанівна береться до пензля. Пише портрети, пейзажі, працює в різних напрямках. Перша її персональна виставка відбулася у 2008 р. у краєзнавчому музеї «Бойківщина» у Долині, а потім були виставки малярства в Івано-Франківську. Також брала участь у міжнародних художніх конкурсах у США та Італії. Екслібриси художниці – у колекції відомих італійських поціновувачів мистецтва. Про її роботи кажуть, що «у них присутня душа». Глибоко віруюча людина, Надія Степанівна малює ікони.
— Я не копіїст, кожна моя картина – це оригінальна композиція, яку придумую сама. Гарним копіїстом був мій тато, в нашій родині до цих пір зберігаються написані ним всесвітньовідомі «Дев’ятий вал», «Альонушка» та інші картини, — зауважує художниця.
В своїх останніх творах Надія Дичка приділяє багато уваги подіям в Україні, її чутливе серце поета не може стояти осторонь цих подій. «Література не може бути нічийною», — переконана вона. Її часто запитують, чи не була на Майдані, в АТО, бо справжність слів поетеси вражає. «Я не була у вирі цих подій, бо напевно отримала б інфаркт, переживаючи все те, що пережили в горнилі мої земляки, — відповідає. — Але час від часу мені приходять уві сні віщі передчуття, бачу віщі сни». Перед страшними подіями Іловайської трагедії поетесі наснився тато, який стоїть в степу і сильно плаче, звертаючись до доньки зі словами: «Надійко, дивися, яка кара робиться!» Вже наступного дня дізналася про страшну трагедію. Напередодні інших сумних подій на фронті наснилися височенні електроопори, на яких висіли мертві лелеки. Перед Чорнобильською трагедією, вбивствами на Майдані Надія Степанівна теж бачила неприємні сни.
На запитання про творчі плани, вона зітхає: «Говорити про плани у наш час нелегко. Надія лише на Господа Бога, що все налагодиться, в Україні запанує мир і злагода. Попри все, я вірю, що напевне настане час, коли мені присниться хороший віщий сон».
Катерина
Вальчиковська
Шполянські вісті
